Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Фото з маєтку Родзевичів
Фото з маєтку Родзевичів

Цікавинки з історії села Немир: родина Сітовських та відомий польський політик

10:19 14.11.2019
1679

Село Немир розташоване трохи пооддаль від районного центру Рожище і дуже тісно пов’язане із сусіднім селом Доросині. Власне і легенда про заснування села переплітається з оповідями про Доросині.

Кажуть, що колись давно в батька було три сини – Дорош, Кий і німий Мирон. Перед смертю батько роздавав землі – старшому Дорошу – землі сучасних Доросинь, середньому – Кию – місце сучасного Кияжа, а найменшому Мирону – найгірші землі, на яких сьогодні стоїть село Немир. Про це пишуть Хроніки Любарта.

Перша згадка про Доросині датується 1447 роком, але про Немир там не згадується. Тож коли згадується вперше це село поки що невідомо. Втім, у XVII ст. Немир вже існує. Відомо, що у 1650 році частина Немира разом з селами Любче, Переспа, Мильськ та Рудка були у власності Подкоморія Брацлавського князя Стефана Святополка Четвертинського. Тоді він володів у Немирі п’ятьма домами, а в 1653 році всього трьома.

У 1677-1679 роках, згідно перепису населення Луцького повіту з приводу збору поголовного податку, Немир разом з Любчем, Тихотином та Рудкою перебувають у власності Себастьяна Матуського, а в оренді у Яна Котковського, який проживав у маєтку Любче разом з дружиною та челяддю.

У скарзі ігумена Луцького монастиря Мелетія Любицького йдеться про те, що у 1681 р. Ян Повірський, слуга Віленського стольника Яна Венжика, заручившись підтримкою власників сіл Любче та Немира Яна Малинського та Яна Шиманського, які зібрали зі своїх сіл близько сотні озброєних осіб, напали на поля Рудки, які належали уніатській церкві.

У цьому ж документі згадуються мешканці сіл, зокрема й Немира, які брали участь у нападі. Серед них Яцько Шапранчук, Микита і Йонтух Шапранчуки – брати, Стефан і Гаврило Антончук, Гаврило Мрозень, Процько Орищук, Омелько Орзенік, Іван Андрушик, Хвесько Ковальчук.

У 1803 році частина Немира, а також Кияжа, Доросинь та Новосілок перебуває у власності Мацея Фторжецького. У Немирі у власності поміщика перебувало 29 ревізьких душ і 1 вільний.

Згідно Клірових відомостей 1852 року, церкви Св. Луки у Доросинях, до парафії якої належав Немир, тоді у селі було 23 будинки, де проживало 23 чоловіки і 21 жінка.

З 1853 року село Немир стає власністю подружжя Михайла Родзевича та Юліани з дому Вільчинської. Родзевичі були представниками давнього литовського роду гербу Лук, предок яких перебував на службі ще у князя Любарта. У середині XIX століття вони закладають поруч з Немиром маєток, на колишньому фільварку Романівка, де будують невеликий палац.

Особливістю Немира є прізвище і родина Сітовських. Носії цього прізвища на території України – так чи інакше вихідці з Немира. Легенда про появу Сітовських тут свідчить, що один з них приїхав у село разом з паном з Польщі як його економ. Щоправда хто саме і з яким паном – інформація досить сумнівна та плутана.

Ревізькі казки з Немира 1858 року дещо оновлюють раніше відомі дані щодо родини Сітовських тут. Відомо що у цей час в селі уже проживали чотири сім’ї – Франка, Федора, Петра та Олексія Сітовських. Усі вони були синами Войтка Франковича Сітовського, який помер у 1855 у віці 68 років (тобто народився у 1782 році) та дружини Анна Іванівної (прізвище невідоме). Мабуть саме Войтко і був тим економом про якого ходять легенди у Немирі. І усі Сітовські Волині ведуть свій рід саме від нього.

У 1866 році, у списках, які формували для рекрутських наборів зустрічаємо імена людей, які проживали тоді в Немирі. Усі вони підписалися за одного з жителів, щоб того не забирали в рекрути. Серед них Іван Сітовський, Йосиф Сітовський, Василь Капітанюк, Василь Шафран, Антон Сітовський, Федір Шафран, Никита Семенюк, Антон Капітанюк, Филип Новосад, Варфоломій Шафран, Григорій Чмир, Іван Пащук, Роман Гарбарчук, Дорофій Козак, Прокоп Антонюк, Остап Шафран.

У 1880 році присілок Немир як спадщину від батьків Михайла та Юліани отримують брати Роман та Казимир Родзевичі. Роман отримав Романівку та 600 га землі маєтку, а Казимир, отримавши 465 га землі лишився в Немирі. Їхній нащадок – відомий у Польщі політик Зигмунт Могила-Лісовський, пригадує, що Казимир був легковажним гультієм, у якого не лишилось нащадків, а його частку у Немирі згодом викупили нащадки Романа.

За даними відомого дослідника Волині Олександра Цинкаловського, в кінці XIX ст. у Немирі було 55 домів і 431 житель.

У 1910 році Роман Родзевич помер, а землі Немира перейшли у власність його дружини Броніслави (з дому Вигура). В сім’ї було четверо дітей – дочки Анеля та Олександра, та двоє синів. Один помер у 1917 році від тифу, а інший, Вацлав був розумово відсталим, він помер під час Другої світової війни.

У 1916 році, під час Першої світової війни, в маєтку Романівка стояв австрійський штаб. Після війни маєток фактично весь був зруйнований. Лишився тільки мурований будинок.




У період української революції 1917-1921 рр. в селі ненадовго встановилася українська влада. У 1919 році солтисом в Немирі був Григорій Капітанюк.

Після російсько-польської війни Станіслав Могила-Лісовський, військовий пілот спочатку царської, а згодом польської армій отримує призначення на Волинь як Інспектор державних лісів. Родина Лісовських була пов’язана родинними зв’язками з Юзефом Пілсудським та його сім’єю.

У 1921 році Станіслав одружується з Олександрою Родзевич та стає співласником маєтку Романівка та села Немир. Він одразу починає відбудову маєтку – засипає окопи, відроджує сад, оновлює будинок та господарство.

У 1930-х в маєтку розводяться корови породи Сементалерів та вівці, вовна з яких йшла на ткацьку фабрику у Лещкові. У господарстві Лісовських було також 32 голови коней. До початку війни планували купити трактор та перейти на механізоване господарство.

Інші співвласники Анеля та Вацлав Родзевичі проживають разом з Лісовськими та допомагають у веденні господарства. У 1928 році в подружжя Лісовських народжується син Зигмунт, який згодом стане активним діячем Польщі та послом до Сейму в 1991-1993 роках.

У міжвоєнний час в Немирі діяла 1-класова школа. Питання освіти для тогочасного польського уряду стояло понад усе, відтак школи (передусім польські) відкривалися ледь не в кожному населеному пункті. Відомо, що у 1937 році вчителем у Немирі був Казимир Пімак. Продовжувала свою діяльність школа і в буремний час Другої світової війни. У жовтні 1941 року у ній вчителював Веракса Іван Вікентійович, з 1942 року другим вчителем був Сітовський Юрій. Школа в цей час мала дві класні кімнати і згідно з офіційними даними навчалося 180 дітей. З 1943 року вчителем Немирської школи став Нікітін Онисим.

У часи німецької окупації у Немирі як орган сільського самоврядування діяла сільська управа. З 1941 року головою управи був Шафранюк Іван Федорович, а його заступником Рабчук Кость Андрійович. У листопаді 1943 року головою став Нікітін Йосип. Секретарем в той час працював Сітовський Микола.

До приходу радянської влади землі Немира і навколишніх колоній, зокрема маєтку Романівка були у власності нащадків Романа Вацлава Родзевича, Анелі Мацієвської, Олександри Лісовської та Ізабелли Смоктунович.

Слід сказати, що за часів Російської імперії Немир адміністративно належав до Щуринської волості, а пізніше, після 1921 року (у складі ІІ Речі Посполитої) у Щуринській гміні (до 1939 року).

Сергій Янішевський

Загрузка...
Загрузка...
Коментарі
20 січня
Сьогодні
Вчора
18.01.2020
17.01.2020
16.01.2020
15.01.2020
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин