ПОЗИЦІЯ: «Давайте пам’ятати. Давайте змінювати. Давайте змінюватися», - закликає рожищан історик та краєзнавець
Цьогоріч вже минає три роки відколи розпочалася так звана Революція гідності. А здається, що й не закінчувалася. Не хочеться песимізму, але сьогоднішній реалізм – якраз дуже смутний.
«Побавилися» в революцію, після якої «бавимось» у війну. Здається, що революції відбуваються за якимись писаними сценаріями. Що 300 років тому, що зараз. Зразки, щоправда, якісь застарілі, ще з Французької революції 1789 року. Це помічають навіть діти на уроках історії. Змінюються терміни, назви, люди, а події і дії людські залишаються тими ж. Лише виконані по-модерному. Бо ж нові часи.
А за що боролися? І що маємо зараз? Самі ж боролися, самі й творимо. Вірили в ідеали честі, вірності, свободи, людяності, прозорості й інші красиві терміни. А самі ж їх паплюжимо. Самі. Не посадовці, не чиновники – вони десь зверху, а знизу – ми. І тільки ми творимо свій отой «мікросвіт» - хороший чи поганий – залежить від нас. Нами твориться наша «Європа». Бо ж за її цінності стояли люди.
Думали, що без зусиль щось зміниться, а найперше ми самі змінимось. Дурниці. Треба працювати. Над собою першочергово. Розвивати себе, розвивати своє село, містечко, місто. Бо ж це і є складова країни, держави врешті решт. Ми ж механізм її. Завжди треба дивитись з чого все починається. Завжди треба дивитись в корінь.
А ми хоч і всюди критикуємо російські неякісні (а саме це важливо!) серіали, фільми чи музику, але створюємо для них аудиторію. Нам пропонують лише те, чого хочемо ми. Попит породжує пропозицію. І це лише один яскравий приклад. Поверхневий, культурний.
А якщо зазирнути глибше? Ми ж обираємо. І не тільки культурні цінності. В нас не тоталітарна держава – можемо собі дозволити вибір, але чогось обираємо завжди не те. Брак знань, брак розвитку, а головне – брак бажання набувати ті знання і розвиватись. І саме в цьому головна причина нашого поганого існування. Зробити можна абсолютно все, важливо лише на скільки сильно ми того хочемо.
Ми створюємо собі рамки, нав’язані нам різного роду ЗМІ. Обмежуємо себе, замість розвиватись. Але будь які картинки не є реальністю. Реальність навколо нас.
А ще для змін навколо нас важливо шукати завжди хороше, ми ж люди. Нам властиво помилятися, виправлятися і знову помилятися. Нам властиві якісь почуття, відчуття і емоції. Варто розуміти це у кожного.
Не судити, не паплюжити, а розуміти. Ми ж змінюємось. Щодня, щогодини, щомиті. Класик писав: «Не варто судити людину, ти осудив, а вона вже змінилась».
Зараз День Гідності і Свободи – лише день, що обов’язково «треба відзначити» на всіх рівнях. Але все ж – краще ніяк ніж як-не-будь.
Наказ Президента «Про День Гідності та Свободи» від 13 листопада 2014 року.: «З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об'єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року — лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору…»
Давайте пам’ятати. Давайте змінювати. Давайте змінюватися.
Сергій Янішевський
Коментарі