Народний Герой України з Рожища

16 Жовтня 2016, 12:30
3614 Джерело: patrioty.org.ua

Волинська земля дала нашій державі двох Героїв України. Володимира Гринюка з Ківерців та Андрія Ковальчука із Щитиня Любешівського району. А ще родом з Волині перший серед військових кавалер трьох орденів «За мужність», народний герой України Павло Чайка. Він – рожищанин.

Про це пише Наталка СЛЮСАР на "Вісник і К".

Нащадок повстанців

Війну на сході Павло Чайка із 79-ї бригади зустрів у званні старшого сержанта. А зараз він – старший лейтенант. Про його подвиги говорить вся країна. Батьки Микола Павлович і Ольга Лемпідівна ним надзвичайно гордяться. І кажуть, що все-таки гени дають про себе знати. Адже діди-баби Павла були в повстанському русі, пройшли табори, спецпоселення. 
– Мамина родина з Рудки-Козинської, брат був зв’язковим УПА. От їх усіх на Сибір і вивезли, – розповіла пані Ольга. – Там мама заміж вийшла. Мій тато – естонець. Також висланий за боротьбу за незалежність. 
– А моя родина з Рівненщини. Всі були бандерівцями, – підхоплює Микола Павлович. – Одного дядька забили НКВДисти, іншого, сотенного, – німці у Колківській республіці. Батько дванадцять років відбув на Воркуті. Права повертатися на Західну Україну не мав. Жили у Луганській області. Там я народився і жив до 18 років. А Павло своє коріння знав змалечку, чув розповіді бабів-дідів про ті часи. 
Чому хлопець вирішив стати військовим – ні батьки, ні сам сказати не може. Покликання. Хоча мама і тато – медики. Працюють у Рожищенській районній лікарні. А син уже в 15 років пішов навчатись у військовий ліцей до Луцька. А потім тато ще допоміг «по блату» влаштуватися в десантники. Павло хотів саме туди. Хоч і вступив на юридичний до Східноєвропейського університету. Спеціально вибрав заочне відділення, щоб в армію піти. Після строкової підписав контракт.

Що син герой, 
прочитала у «Фейсбуці»

Коли почалася війна на сході, у Павла Чайки був уже другий контракт. 
І незважаючи на те, що їхній син був заступником командира взводу розвідки 79-ї десантної бригади, батьки влітку 2014 року зовсім за свого Пашку не хвилювалися. 
– Він постійно дзвонив, казав, що охороняють склади у Воскресенському. Ще подумали: що то за армія, у якій розвідка склади охороняє? – розповідають рідні героя. – Вірили йому. Казав, що на натівських навчаннях на якомусь кораблі, значить, так воно і є.  
Правда відкрилася випадково під час виборів до Верховної Ради наприкінці жовтня 2014 року. Ольга Лемпідівна чергувала на виборчій дільниці як медсестра. Від нічого робити проглядала «Фейсбук». І тут пост волонтера Юрія Бірюкова про… героя Павла Чайку, про те, як був поранений, як виїхав з оточення на «сепарському» КамАЗі… 
– Не знаю, як я це пережила. Чоловік удома сидить, нічого не знає, а я місця собі не знаходжу. Дзвоню і кажу йому: «Йди швидше голосувати. Мушу щось тобі показати».  
Отак батьки і дізналися, що їхній син воює, ризикує життям. На той момент у Павла Чайки були орден, поранення і друга ротація у Донецький аеропорт.  

 

З госпіталя втік 
під російські «Гради»

А випробування війною для Павла Чайки розпочалося ще з Криму. Саме підрозділи Миколаївської 79-ї аеромобільної бригади висунули тоді на Чонгар – патрулювати узбережжя. А далі – Донеччина. Вугледар, Слов’янськ, Красний Лиман. Там десантники потрапили у засідку і Павла поранило в ногу, зачепило осколком обличчя. Лікувався у госпіталі. А з передової приходила тривожна інформація – тяжко ранило одного товариша, іншого. Ще день народження 24 червня відсвяткував, а вже 26-го, попри протести лікарів, був у дорозі. Правда, шов на коліні таки потім розійшовся. Адже відразу потрапив у оточення під Мар’їнкою. З нього виїхав на трофейному російському КамАЗі. Машину його підрозділ відбив у бою. Вона була додатково обшита металом і оснащена закріпленим мінометом. Далі їх кинули на Зеленопілля. Павло про цей час висловлюється так: «Місяць відсиділися в оточенні на луганському кордоні». Відсиділися… Під обстрілами російських «Градів», які лупили прямо з іншого боку. Всі пам’ятають кадри, на яких начорно спалена земля і десятки машин техніки. Тоді багато хлопців полягло. А Павло Чайка вийшов і з цього оточення. На той момент він уже був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Донецький аеропорт 
і Дебальцеве

Другий орден – за Донецький аеропорт. Дві ротації по 10 днів у жовтні 2014 року. Як каже офіцер, найстрашніше було зайти в будівлю і з неї вийти: прориватися туди доводилося під безперервним вогнем.
– Я був якраз у терміналі, коли по нас Пореченков стріляв. Тоді, правда, цього не знав. Хоч як було важко, хлопці підтримували один одного, допомагали. Аеропорт забрав життя багатьох з них. Дуже важко втрачати друзів… 
Як показало подальше життя, ДАП – це не найстрашніше, що довелося пережити рожищанину. Попереду були бої за Дебальцеве.
– На зачистку Логвинового ми виїхали 12 лютого, – пригадує події того дня Павло. – Бій почався о шостій годині ранку, близько одинадцятої ми звідти всіх вибили, зайняли село і чекали інші підрозділи. Але з боку Горлівки підійшли сім російських танків. А в нас – тільки БТРи… Вибиратися звідти довелося під щільним обстрілом. Усередину БТРа наказав завантажити двох поранених, забрали тіло вбитого старшого прапорщика. Мені місця вже не залишалося. Пораненого сержанта попросив: «Тримай мене за ремінь, щоб не впав»... Так от і причепився десь між колесами. Їхали через болото. Боявся, щоб не застрягли. Бо інакше не вивезли б поранених і загиблого товариша. І тільки виїхали з болота – прямо на три російські танки. Вони відкрили по нас вогонь. Не знаю, як вдалося вискочити. Снаряди так і гупали в БТР… 
Із 41 чоловіка, які були у взводі Чайки, з того пекла живими вийшло 40. Командир Максим Миргородський сфотографував у той момент Павла. Це фото – красномовніше від будь-яких слів. І його у соцмережах побачила мама, якраз тоді, коли з гостями святкували день народження Миколи Павловича. 
– Тоді я вже почала кричати, – зізнається Ольга Лемпідівна. – Він же казав, що у Житомирі! 
За цей бій Павла Чайку нагородили третім орденом «За мужність». 
Молодий офіцер каже, що нагород достойні всі, хто був з ним поруч.
– Я готовий доплатити свої гроші, аби хлопці отримали ордени. Вони були всі представлені. Справа навіть не в орденах – вони не дають ніяких пільг і грошей, – справа в увазі.
Зізнається чесно, що найбільш несподіваною нагородою для нього було надання звання «Народний герой України».   
А ще каже, що сьогодні армія зовсім не та, що була влітку 2014-го. 
– Змінилося все – забезпечення, люди. Ми навчилися воювати, у нас є нова техніка. Тепер би ще змінити паркетних генералів і полковників, – і ми переможемо. 

Коментарі
16 Жовтня 2016, 18:24
Що за фото супроводжують текст ??????!!!!!!!!!???? Як вже передруковуєте текст з інших джерел, то слідкуйте ,а то просто смішно.........
16 Жовтня 2016, 19:07
Першоджерело, а саме сайт "Вісник і К" за посиланням http://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/regions/volyn/25331/ поставило саме такі фото. Ми не вносили свої корективи!
16 Жовтня 2016, 21:07
Дякую,що виправили
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39