Рожище: Справжні чоловіки є на війні та в тилу
-
-
>
-
>
-
>
5208
В понеділок, 10 жовтня, в районній бібліотеці для дорослих відбувся захід приурочений Дню захисника Вітчизни та 75-ї річниці створення УПА. Бібліотекарі організували зустріч студентів ІІ курсу Рожищенського коледжу Львівського Національного Університету Ветеринарної Медицини та Біотехнологій ім. С.Ж.Гжицького з бійцями АТО Орестом Ласкавим й Михайлом Радчуком, станичним районного осередку УПА Ананієм Добровольським та волонтерами Рожищенської Самооборони Русланом Хомичем, Олександром Дулюком та Аліною Кривов`язюк.
Ведуча заходу Неля Антонюк представила гостей та запропонувала вшанувати хвилиною мовчання пам`ять усіх, хто в різні часи поліг за волю України.
Ананію Добровольському, як найстаршому, надали слово першому. 86-річний чоловік з болем згадував, про страшні випробування, які випали на його молоді роки: «Пережив я чотири окупації: польську, дві московських і німецьку». Вже 14-річним хлопчаком він став ройовим юнацької сітки УПА, що збирала зброю та передавала повстанцям. Далі в пам`яті постають роки заслання, примусові роботи…
Повернення додому теж не принесло жаданої радості, оскільки радянській владі реабілітовані, м`яко кажучи, були зовсім не потрібні.
Учасник бойових дій на сході Михайло Радчук, про якого кажуть: «для нього Україна – перш за все! Ще б всі так думали про неї, як він, то і жили б ми краще…» був не багатослівний. Його розповідь можна охарактеризувати буквально кількома словами:
«Рожищанин, тут народився та виріс. 2014 рік, друга хвиля мобілізації - не сховався, отримав повістку і пішов. На сході основним завданням був захист блок-постів. Служив, як усі не за нагороди, а заради рідної землі та українських людей. Якщо буде чергова мобілізація – готовий знову стати на захист Вітчизни», - так скромно розповів про себе демобілізований військовослужбовець не обмовившись і словом, що саме він врятував життя жінці з дитиною, яка ледве не підірвалася на розтяжці.
Орест Ласкавий з Соколя - офіцер, лейтенант, до війни працював держаним службовцем, на Донбасі перебував у складі 72 ОМБР. Чоловік потрапив на схід в страшний для української армії момент, коли наші війська були розбиті під Іловайськом.
Зі слів Ореста, бойові машини складали з машин 4-ї категорії, які були списані, тобто фактично зі сміття. В перші бої виїздили без вивірки, бойова зброя видавалася хаотично. Щастило лише в тому, що сепаратисти на той момент також були не підготовлені і їхні танки горіли без бою.
Найбільший страх – Гради: «Коли ти біжиш і думаєш, а чого ти біжиш? Зупиняєшся. Серце вискакує. Дивишся, попереду ямка і якщо зараз в цю ямку «бабахне» - тебе нема, тебе не буде. Страх перемагає лише впевненість і важка праця. Поки навчилися воювати пройшло шість місяців.
«Ввечері ворожа розвідка підходила впритул, фотографувала. На наш запит: «Чи можна стріляти?», відповідь: «Чекайте», - розповідає Орест Ласкавий.
Ще боєць зазначив: «Коли людина чітко відповідає за свій відрізок роботи, особливого героїзму не треба. На війні, як і в будь якій іншій сфері, ключову роль відіграє злагодженість та дотримання правил».
Водночас надзвичайно важливою є психологічна підготовка бійців. На фронті не говорять про патріотизм. Людина виконує роботу і несе відповідальність, в першу чергу перед своєю сім`єю. Солдат знає, що він має повернутися. Наші бійці навчилися гарно відповідати на улюблене «сєпарське» питання: «Чому ви воюєте за Порошенка?»
«Ми воюємо за майбутнє покоління! Ми воюємо за те, що буде, а не за те, що є! Це означає, що хлопці налаштовані прийти додому і будувати майбутнє», - зауважує боєць 72 ОМБР.
До речі, обоє бійців дякували волонтерам, зокрема, Рожищенській Самообороні за своєчасну та різносторонню підтримку.
Олександр Дулюк пригадав, як під час Майдану організовувалася Самооборона. А по завершені якого, в той час, коли повітрі вирував запах змін, розпочалася планомірна анексія Криму.
«Друзі волонтера Руслана Хомича повідомили, що наші солдати там в оточені і голодують. В той момент, за тиждень громадою Рожищенського району було зібрано і відправлено на півострів більше 60-ти тон продуктів. Це були перші кроки Самооборони в якості волонтерської організації. З початком бойових дій на сході, робили все, що могли, працювали іноді цілодобово, допомагали не тільки землякам, а й бійцям з інших регіонів. Збирали провізію, кошти, купували форму, запчастини, акумулятори. Возили, як особисто, так і відправляли «Новою поштою». Як бійців, так і волонтерів вражала, подекуди, злочинна байдужість деяких командирів», - розповідає волонтер Олександр Дулюк.
Руслан Хомич – голова асоціації фермерів та приватних землевласників району, депутат районної ради, волонтер та благодійник. Він не дуже любить афішувати свою діяльність, та щирі, допитливі очі юнаків та дівчат таки спонукали до відвертої бесіди. Ще під час Майдану, чоловік зрозумів, що кожна людина, особливо дорослий чоловік, має робити те, що в нього виходить найкраще. І, оскільки, за станом здоров`я він не зміг воювати, хоча під час першої хвилі мобілізації отримав повістку і був готовий відправитися на схід, прийняв рішення частину особисто зароблених коштів спрямовувати на дієву допомогу армії. Зокрема, з командою фермерів однодумців, які крім того, що працюють невтомно на своїй землі є ще й хорошими механіками, сформували бригаду з ремонту військової техніки.
Так вже сталося, що запчастини до цих самих Градів виготовляють в Росії, а це унеможливлювало їх придбання. І тоді на особисте прохання Руслана, відгукнулися луцькі майстри, які в приватних малих цехах, хтось безоплатно, хтось за гроші, почали виготовляти спеціальні шестерні для редукторів, які запускають ракети градів. Ще на початку цієї діяльності постало питання, а хто саме має займатися ремонтом і зрозуміли, що саме вони й мають це робити. За тиждень фермерська ремонтна бригада здатна повністю відремонтувати, привести в стан бойової готовності та заправити пальним 50 машин і все це виключно власним коштом.
Багато техніки вони відновили для Володимир-Волинського підрозділу реактивної артилерії. В бойових машинах є спеціальні візитівки, де написано: ПМ 21 ГРАД обслуговується волинськими фермерами. Щоб віддячити майстрам бійці називають бойові машини іменами їхніх доньок: Іванна, Валерія, Вікторія, Соломія. А ще керівництво військових частин нагородило усіх механізаторів подяками за ремонт техніки, яка врятувала багато життів.
Згадав Руслан випадок, коли самооборонівці, зокрема Юрій Пусяк, перебуваючи в Рожищі, разом з солдатськими матерями, спілкуючись по телефону за картами виводили бійців з під Іловайська. Коли за даними турецьких новин дізнавалися розташування російських військ.
«Ми боронимо свій суверенітет. Ми хочемо жити в своїй країні за своїми правилами», - зауважив Руслан Миколайович.
Вже не злічити скільки разів цей чоловік побував в зоні бойових дій. І кожного разу пересвідчувався, що в усіх машинах, в усіх касках, бронежилетах, як оберіг – дитячі листи та малюнки. Це саме підтвердили Михайло та Орест.
Валентина Добровольська, солістка РД "Просвіта" розповіла присутнім, як зі своїм народним аматорським фольклорним колективом "Писанка" збирали гроші на лікування поранених бійців із Луцького госпіталю. А ще на захід прийшов трирічний волонтер Тимофійко Ковальчук, який назбирав вже більше тисячі кришечок на протези бійцям. До речі, щоб там не говорили скептики, а за кошти виручені від здачі рожищенських збирачів кришечок вже виготовлений один протез.
Отак непомітно, в цікавій змістовній розмові, промайнуло більше двох години. Хочеться вірити, що студенти ще довго пам`ятатимуть зустріч з такими неординарними людьми. Будуть гордитися ними та переймуть любов до рідної землі, до рідного народу.
