Знайомтесь: Любов Денисюк – листоноша з Оленівки
Щороку, 9 жовтня, світове поштове співтовариство відзначає Всесвітній день пошти на честь історичної дати 9 жовтня 1874 року, коли уклали Бернську Угоду, яка заснувала Всесвітній поштовий союз (ВПС) із штаб-квартирою в столиці Швейцарської Конфедерації місті Берні.
Праця листоноші дуже вагома та потрібна. Особливо її цінують у сільській місцевості. Адже часто-густо листоноша, це та єдина людина, яка навідується в будинок до стареньких, поговорить, полікує словом самотню душу.
Сьогодні Район.Рожище поспілкувався із однією представницею цієї нелегкої професії, чудовою людиною Любов’ю Денисюк.
Народилася жінка в Пожарках, та доля склалася так, що проживає нині в Оленівці. Після закінчення школи Любов Анатоліївна закінчила перукарські курси, але перукарем стати не судилось. Спочатку працювала на ринку, а от уже майже два роки жінка – листоноша. Співрозмовниця посміхаючись каже, що сама не знає як так склалось, що стала розносити пошту.
«Якби мені хтось сказав, що я розповсюджуватиму газети, журнали, то я б нізащо не повірила», – зізнається Любов Денисюк. – Не один раз до мене приходила колишня листоноша і просила мене, щоб я її замінила. Та я особливо й не хотіла йти на її місце. Але вже з часом погодилась спробувати себе у цій сфері. Ось так я і стала працювати на пошті».
Газети й журнали нашій співрозмовниці ще з дитинства до вподоби. Вона зізнається, що ще колись, як йшла зі школи, то обов’язково заходила на пошту, аби переглянути пресу.
«Цікаво було подивитись. Та й завжди чекали, поки газету принесуть додому. Я захоплювалась цим», – із вогником в очах зізнається Любов Денисюк.
Пані Люба каже, що робота ця не легка: газети важкі, їздити постійно треба, чи то дощ, чи сніг.
«Розповсюджую газети тричі на тиждень: у вівторок, четвер і суботу. В четвер преси найбільше. Спершу за нею їжджу до Топільненського поштового відділення, тоді розношу в Оленівці, а опісля на велосипеді везу вже у Кобче».
Шлях, справді, доволі таки довгий, але Любов Денисюк справляється з цією роботою. Правда, кошти за дорогу, які Любов тратить їдучи в Топільне, їй ніхто не повертає. Чи правильно це? Любов Анатоліївна каже, що для цього в неї є велосипед, та ним вона їздить лише в Кобче. В Топільне ж – маршруткою. А велосипедом весь час не наїздишся.
Робота Любові Денисюк подобається. Вона пригадує, що ще її бабуся працювала листоношею. Над плюсами цієї роботи співрозмовниця ніколи не задумувалась.
«Просто працюю, адже люблю книги, газети, журнали. Спілкуюсь багато з людьми», – говорить Любов Денисюк.
Любов Анатоліївна вітає усіх причетних до пошти людей з професійним святом. Найперше бажає, любили свою роботу, а ще здоров’я, особливо терпіння, наснаги і бажання працювати з людьми. Адже люди різні бувають.
Район.Рожище теж приєднується до усіх сказаних побажань. Від щирого серця бажаємо щастя, розвитку, натхнення. Нехай ваше життя буде сповнене вдячними посмішками за все те, що ви робите. Зі святом вас, дорогі листоноші!
Анна Манюхіна
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі