Лист в редакцію: вмерли в Новім Заповіті зо славою святих

28 Січня 2019, 15:05

2785

Герої Крут! Це нам важкий урок,
Як треба щиро свій народ любити,
Настав і наш той доленосний крок,
Коли немаєм права відступити.
(В. Кожевніков)

Споконвічно українська ідилія на святвечір нагадує зимову казку. Україна колядує, колядує вся земля: «Добрий вечір тобі, пане господарю», «Ой радуйся, земле, Син Божий народився». І так тривало віками – Святе Різдво, Свято Василя, Святе Хрещення Господнє, а далі – білі сніги, заповнені сторінками історії. ХХ ст. перевернуло звичайний лад життя. Січень 1918 рік сипанув нам в обличчя сніговими колючими вітрами, повернув нам історичну пам’ять. Постало перед Україною питання: «Бути чи не бути?»

Перенесемось думкою на 101 рік назад, коли 1918 року після проголошення незалежності нашої молодої Республіки, ми змушені були йти на війну, щоб оборонити Україну, бо з півночі сунув на нас ворог. Той самий ворог, з яким точиться боротьба і сьогодні. Це був московський більшовизм. 6-тисячна більшовицька навала військ М. Муравйова ринула на Київ…

На захист молодої Української Народної Республіки піднялася українська молодь, яка 28 січня 1918 року виїхала з піснями зі столиці України під станцію Крути, щоб там умирати. Це була першою молоддю світу, що відверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою: «Це юнаки, це майже діти. А навкруги і смерть, і кров.На порох стерти, перебити! – Йде на Київ Муравйов». Українські сили складалися з 600 вояків: юнкерів Київської військової школи ім. Богдана Хмельницького, Січових Стрільців, студентів вищих шкіл, учнів технічних шкіл, гімназистів старших класів. Всі учасники бою пройшли необхідний вишкіл. 29 січня 1919 рік… В холодному полі серед
снігу 600 вояків вступили в бій з переважаючим удесятеро більшовицьким військом.

Вони розмістилися по обидві сторони колії. Головний тягар болю взяли на себе вояки військової школи імені Богдана Хмельницького. Молоді герої були озброєні рушницями,
мали 20 кулеметів і одну саморобну гармату. Керував боєм А.Гончаренко, керівник студентської сотні, який був важко поранений і помер по дорозі до столиці. Юнаки
відчайдушно боролись і падали від куль ворога не тільки в ім’я оборони від більшовизму. Їх ідеал був: своя державність, своє суверенне життя, своя духовність.

Вони йшли в бій з піснею «Ще не вмерла Україна». Бій тривав понад 10 годин. Перевага була на стороні противника. Щоб зберегти життя лицарів честі і відваги, чотири сотні захисників українських змушені були відступати до станції Крут. А одна чота студентської сотні з 5 осіб під час відступу збилася в ночі з дороги… Вони були захоплені більшовиками… Полонених ворог не взяв – усіх студентів-вояків муравйовська солдатня заколола багнетами і поглумилася над їх тілами.

З великою біллю і тривогою на цю подію відгукнувся Павло Тичина:
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай –
Понад усе вони любили
Свій коханих край.
Саме їх поховали на Аскольдовій могилі в Києві:
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –

По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

Ці трагічні події сколихнули всю українську спільноту. Подвиг крутянців високо оцінив Михайло Грушевський, виступаючи на похороні. Він закликав стримати сльози, втамувати сердечний біль, бо «… ці лицарі загинула в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішеними в юрбу страхополохами, що безплатними пасажирами
силкуються прослизнути в нове царство української свободи… Вони доступили найвищого щастя – вмерти за Отчизну. Слова і пам’ять про них з нашою свободою, разом серед нашого народу житимуть віднині і довіку».

Жертви бою під Крутами складають близько 300 молодих людей – кращих синів України. Це лицарі честі і відваги – герої Крут. Героїчні події під Крутами замовчувалися комуно-більшовицьким режимом понад 70 років. Спогади про них були заборонені. Але свідомі українці вшановували таємно пам’ять лицарів Крут. А на місці боїв під Крутами була споруджена могила братська. На ній дерев’яний хрест з Розп’яттям. Але з часом вона була стерта з лиця землі більшовиками. І тільки українські емігранти, які оселилися у вільному світі, вшановували пам’ять Героїв Крут багатолюдними зібраннями і заходами.

Коли ще ніхто не відзначав дату героїчного бою, у Львові утворили гурток старших пластунів імені Бою під Крутами, який згодом влився до славнозвісного куреня
«Лісові чорти». Пластунам належать перші публікації про Крути. Героїчну боротьбу під Крутами молодих українців з більшовицькою імперією підхопило покоління Шухевича, Бандери, Стецька, що спрямовувало свою зброю проти сталінського радянського режиму. Цю боротьбу продовжило покоління шістдесятників, 80-90-их років, учасники революцій на майдані, учасники Помаранчевої революції та Майдану Гідності.

Сьогоднішнє покоління української армії пильно береже наші священні кордони гібридної війни з нащадками Муравйова.

Бойовиків Муравйовсько-Путінського штибу трудно зупинити,

Та рано тішитись кату:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей не перемогти!

На сьогоднішній день ми маємо незалежну соборну українську державу, Автокефальну Помісну Українську Церкву. 15 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав указ про «День пам’яті Крут», який 29 січня щорічно відзначається на державному рівні. На місці бою під Крутами споруджено величний пантеон пам’яті національних героїв.