Село моє стоїть в поліськім краї
Круг нього розстелилися ліси
І ніжно там так соловей співає
Про рідний край, про батьківські хати.
Так, 30 липня, поетично та мелодійно віддавали шану рідному краю жителі села Вишеньки, адже відзначали вони День села.
Під блакиттю бездонного неба, серед стиглих пшеничних ланів та соснових лісів розкинулось це маленьке село, яке веде свою історію з 1322 року і на сьогодні налічує 295 жителів.
Тут народжують діток, виховують патріотів, вирощують хліб. А ще, спільними зусиллями, багато роблять на благо громади: відремонтували школу та клуб, розчистили ставок, зробивши його придатним для відпочинку та ловлі риби, на очах гарнішає місцевий храм. Вміють ці люди працювати і відпочивати також вміють.
За давньою українською традицією, як кожна добра справа, врочистості з нагоди Дня села розпочалися молитвою.
З промовою до громади звернувся настоятель Петро-Павлівського храму отець Павло, по тому всі разом помолилися за мир Україні.
З святом привітав гостей та односельчан голова сільської ради Олександр Корнійчук також він оголосив подяки та вручив подарунки демобілізованим бійцям.
А далі лунали музичні вітання від місцевого фольклорного гурту «Яворина» та гостей з сусіднього Дубища колективу «Дібрівчанка». Надзвичайно тепло зустріли глядачі виступ віртуоза-акордеоніста Романа Воронки.
Приємним сюрпризом була поява на сцені народного артиста України – Валерія Маренича.
Окрім пісень люди мали змогу насолодитися яскравим східним танцем. Не обійшлося і без незмінних учасників усіх подібних заходів у району – народного аматорського духового оркестру РД «Просвіта» під керівництвом Валентина Чербаджі.
Вправність, майстерність, козацький вишкіл демонстрували захопленим глядачам вихованці «Школи козацького гарту» на чолі зі своїм наставником вчителем Бойового Гопака – Олександром Середюком.
Після частування смачною рибною юшкою, перейшли до спортивних змагань: підіймання гирі, метання ядра, перетягування канату, місцеві хлопці та чоловіки впевнено доводили свої переваги.
Але змагання є змагання і ось найсильніші отримують призи, а тим часом поряд срібними дзвіночками лунають дитячі голоси та сміх. Розпочалися дитячі ігри: бігали, підскакували, заплітали косички. Не змагалися, тому що яскравих цікавих призів вистачило усім малятам. І коли дітлахи стомлені, задоволені та щасливі розходилися по домівках, свято продовжилося дискотекою від Руслана Мороза та Ігоря Терещука.
Отак і живуть наші села, у праці і пісні. А поки живе село – живе Україна.
