У Рожищі презентували книгу про Голодомор

У Рожищенській центральній районній бібліотеці презентували книгу краєзнавця та громадського діяча Андрія Бондарчука «УКРАЇНА. Голодомор 1946-1947 років: Непокараний злочин, забуте добро».

Презентація відбулась у четвер, 15 листопада. 

«Свою літературну діяльність я почав якраз із дослідження найтяжчої і найбільшої трагедії українського народу. Цьому передувало кілька обставин. По-перше: знання історії – це зброя. Якщо ти не знаєш історії, то ти беззбройний, бо зараз багато на цьому спекуляцій. Дехто каже, що Голодомор розпочався, тому що були погані погодні умови. Якщо людина не знає, то, можливо, вона і повірить. Одначе, хіба погода різна була на території України, що була під Польщею і у тій, що відійшла до Радянського Союзу? Це все була політика комуністичного режиму. Кожен загарбник в першу чергу прагне зломити дух нації, підкорити яку він прагне. А для цього є різні способи – війни, голодомор. Що таке «голод», я пам’ятаю. Хоч я жив тут, але в окремих районах теж був голод. Другий фактор, чому я підіймаю цю тему, це те, щоб люди знали свою історію. І в книзі про Голодомор 1932-1933 років, яка називається «Знімали у тайзі кіно про хліб. Непокарані вбивці нації», я писав про те, як через одні і ті ж обставини один стає патріотом, а інший – ні. Наштовхнула мене, ще одна обставина – в обласній бібліотеці був вечір, присвячений Джеймсу Мейсу. Він перший дослідив причини, кількість жертв і видав у США увесь фактаж про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Так світ дізнався про цю трагедію», — розповів автор книги.

Також він нагадав присутнім, що в Україні було три Голодомори, які були покликані зламати дух українського народу.

«Західна Україна певний час жила під Польщею. Але Голодомору не було. Була німецька окупація, і знову ж Голодомору не було. І тут раптом на другому-третьому році після Другої світової війни наступає Голодомор. Я добре пам’ятаю цей час, мені було 8 років. Згадую, як ходили з двора в двір, випрошували жменю борошна, картоплину. Є великий масив документів, але головна частина в моїй книзі ¬ це спогади очевидців, які якраз і ділились з приїжджими останнім. Майже не було такої хати, куди б не навідувались голодуючі. Я взявся вперше порахувати скільком приблизно людям Західна Україна надавала допомогу в цей час шляхом вивчення архівних матеріалів. Основним із них є засекречений службовий документ завідуючого відділом ЦК КПУ, який писав секретареві, що з ешелонів, тобто «товарняків», оскільки пасажирські майже не ходили, було знято в першу декаду стільки, в другу – стільки, в третю – стільки. Він писав, що потік цих людей наростає з кожною декадою. Людям важко було перебиратись сюди і залізничний транспорт не був єдиним засобом, яким вони приїздили. Цей факт і дає підстави вважати, що їх було значно більше. Ще одним фактором є рейди міліції, які проводили у великих містах і то, не завжди регулярно. І ці цифри не дають підстав вивести точну цифру. Західна Україна, і я вперше наводжу цю цифру, приблизно надала допомогу 6 млн. голодуючим. Багато з цих людей залишились тут жити», — додав він.

Андрій Бондарчук зазначив, що одну з розповідей він  розвинув у своїй іншій праці, яка днями вийде у світ.

«Це – книга «Уклін ангелу», яка містить дві повісті. Чому така назва? Тому що, біля Хресто-Воздвиженської церкви в Луцьку відкрито пам’ятник християнському милосердю волинян, які рятували голодуючих. Був такий Григорій Гуртовий (український історик, член Національної спілки краєзнавців України, засновник народного історико-краєзнавчого музею у Торчині – авт.) – людина високої моралі та вдячності, який єдиний в історії підняв тему жертовності Західної України в порятунку голодуючих. По суті, такі люди і врятували його і ось на схилі літ він цю ідею висловив. Я теж був до неї причетний і два роки тому відкрили цей пам’ятник. Там є Ангел, хлопчик і дівчинка, які уособлюють Україну, Голод і Милосердя», - зазначив автор.

Доповненням заходу слугувала, підготовлена працівниками бібліотеки виставка «Голодомор - чорна сповідь моєї країни».