Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Ми дивимось на суперечки в здорових сім'ях, і розуміємо, що в нас такого нема», — рожищанин Микола Стасюк

17:01 14.11.2018
1622

Рожищанин Микола Стасюк та його дружина Олена — закохані люди з необмеженими можливостями довіри, підтримки та розуміння.

«Таблоїд Волині» розповів про цікаву пару, яка усім своїм життям доводить, що кохання не зважає на хвороби та життєві негаразди.

Микола Стасюк – з інвалідністю від дитинства. Чоловік родом із Рожища. Він - волонтер та громадський активіст. Його дружина Олена три роки тому отримала серйозну травму.

Як познайомилися?

О: Після травми думала, що все життя тепер пролежу вдома, і більше нічого цікавого не буде. Так вийшло, що я ходила на майстер-класи з ліплення глиною кожної неділі, там познайомилася з одним хлопцем, ще й до того другом мого брата, а він якось дав Колі мій номер.

І почалося – смс, питання «Як там справи?», «Розкажи про себе». А потім раптом дзвонить і запрошує на футбол. От скажіть, як можна було не погодитися? Перша зустріч так і відбулася, під матч «Волині» із, здається, «Зорею». Я футболом давно цікавилася, у мене два брати, то поговорити про це завжди було з ким.

Ви одразу сподобалися одне одному?

О: З першої зустрічі ми точно не вирішили б, що будемо жити разом. Чесно сказати, я собі думала, якщо є можливість і компанія, щоб походити на футбол – і то добре (сміється – авт). А потім він мене додому запрошував, там і жити разом почали. І тепер, через 3 роки, нарешті одружилися.

М: А зараз живемо у квартирі в Рокинях, провели газ, прибрали там все і хазяйнуємо помаленьку. Часом їздимо до дітей Альони в Камінь-Каширський район. Вона зараз за станом здоров’я не може про них піклуватися, але відвідуємо.



Як вирішуєте суперечки?

М: Дивимося на здорові сім’ї, на те, як вони часто сперечаються, не розуміють одне одного… У нас такого нема. Це просто смішно! Люди, в яких є інвалідність і купа інших проблем, бережуть те, що вдалося знайти.

О: Я можу з ним сваритися тільки по інтернету (сміється – авт). Бо щойно побачу його, усміхнуся, обійму, то вже зовсім немає бажання щось доводити чи сперечатися.

З якими труднощами доводиться справлятися?

О: Ми постійно помагаємо одне одному: якщо десь щось у мене не виходить, то Коля одразу ж тут як тут, коли в нього щось не виходить, можливо, у мене вдається. Живемо без батьків і дуже тішимося з того, що влаштовуємо своє сімейне життя самі.

М: Спочатку батьки і сестри трохи боялися, як я сам буду справлятися, навіть газ не дозволяли вмикати. А на практиці все вийшло значно легше, ніж всі лякалися. Якщо в нас із дружиною є якась проблемка, то ми вирішуємо її вдвох, разом.

Завжди коли починаєш щось нове, то складно. Береш цукерку і обгортка гарна, а всередині невідомо що, з людьми так само. Тому ми спершу притиралися, вивчали смаки одне одного, хороші і погані якості.

Є у вашій сім’ї чоловіча і жіноча робота?

О: Взагалі ми так не розділяємо, Коля все може по дому допомогти. Мене дуже тішить, що він високий і може легко дістати до карнизів (сміється – авт). Готую зазвичай я, але якось він захотів зробити мені приємно і приготувати сніданок. Почав варити борщ, а вийшло рагу.

М: Бо кинув забагато макаронів! І взагалі, кидав туди все, що під руку попадало – буряк, морква, бульйон. Смачно вийшло!

О: Але все ж це був експеримент, бо за домашній затишок переважно відповідаю я. Коля дбає про фінансову сторону нашого життя, зараз підпрацьовує на будівництві. Незважаючи на свої особливості, він ніколи не відмовляється від роботи і ставиться до цього дуже серйозно!

М: У мене завжди було бажання працювати, як у нормальної здорової людини. Спочатку мені давали легкі завдання: прибрати щось, перенести цеглу. А зараз уже можу і в бетономішалці сам замішати те, що треба.



Чим ви захоплюєтеся?

О: Микола – завзятий спортсмен!

М: Змалечку хотів займатися футболом, але мені сказали, що грати можна тільки без окулярів, а я не міг, бо дуже погано бачу. Треба було зменшити свої апетити (сміється – авт). Потім вчився у Бахмуті, штовхав ядро, метав спис, показував якісь результати, але трохи поступався людям, які стали інвалідами відносно недавно.

Зараз я в команді спецолімпіади, там я можу грати у футбол незважаючи на все. Одягаю банданку на голову, щоб не падали окуляри. Люблю стояти в захисті, бо по натурі і в житті я теж захисник, мені це близьке.

О: Я, на жаль, не можу займатися спортом, але ми разом граємо шашки, шахи. У Колі виграти нереально, тому часом граю з телефоном (сміється – авт). А ще відвідую студію «Оле-арт», де малюю і забуваю про все на світі. Коли була здорова, вчилася на дизайнера, була гончаром-живописцем, але думала, що вже все. Коля ж повернув мені віру, тепер часом зі мною малює.

А як ще разом проводите вільний час?

О: Фільми дивимося! Правда, трошки важко, бо він погано чує. Але ми знайшли вихід – я сиджу на ліжку, а він близько біля телевізора. Особливо часто футбол дивимося, то святе! Вболіваємо за «Шахтар».

М: Сім’я – це ж якраз про те, що треба пристосовуватися одне до одного, розуміти і шукати так, щоб обом було добре.

О: А ще любимо ввечері обговорити, що з нами за день сталося, поділитися різними комічними ситуаціями. Ми можемо одне з одним геть про все поговорити!



Три роки ви жили разом, а як з’явилася думка одружитися?

О: А скільки можна так було жити! Якщо чесно, це була моя пропозиція (засоромлюється – авт). Ну а що, він їхав на змагання, я йшла його проводжати. Купила букет квітів і запропонувала.

М: Та вона просто думала, що я спортсмен, всюди їжджу і когось десь собі знайду. А я що, запропонувала, то й погодився (сміється – авт).

О: Та бо на нього дівчата заглядаються! А що, високий, спортивний, добрий!

А що Вам найбільше подобається в Колі?

О: Усе подобається, а особливо – наївність. Він занадто усім довіряє. Це і подобається, і насторожує, бо мусиш завжди пильнувати, щоб ніхто його не обманув.

М: А я все одно довіряю і пояснюю це тим, що Бог все бачить і кожен отримає по заслугах. Можливо, у мене замало досвіду спілкування з різними людьми, тому неможливо передбачити.

А Ви що цінуєте в Олені?

М: Та все мені подобається, вона моя людина. Особливо ціную те, що вона росла в бідових таких умовах, і народила дітей, дала нове життя, це дуже важливо. Вміє відпускати те, що в неї не вийшло в житті, цінувати те, що є, заспокоювати мене вміє, бо я дуже емоційний. Після аварії вона нічого не хотіла, нічого не вміла, але змогла себе пересилити.

О: «Не вмієш – спробуй», – сказав мені Микола. І я зрозуміла, що для того, щоб точно знати – це в мене не виходить, треба хоча б спробувати. А часто буває так, що я не вірю, а воно таки виходить! Це Коля мене привів сюди, в Центр реабілітації осіб з інвалідністю «Джерело життя», де я зрозуміла, що можу бути людиною.

М: Перший раз нічого не треба боятися робити! «Ковчег» робив аматор, «Титанік» професіонал, самі знаєте, в кого з них яка була доля.

Ви звертаєтеся на імена чи маєте якісь сімейні словечка?

О: Він в два рази вищий за мене, але мені подобається казати «Малий» (сміється – авт). Такий, знаєте, мій маленький хлопчик.

М: Я теж часом кажу, що вона моя маленька. То я її привчив їсти, до нашої зустрічі вона була зовсім худесенька, без апетиту.

Що ви зрозуміли за той час, коли нарешті зустріли одне одного?

О: Треба не падати на коліна, коли стається в житті щось погане. Треба вставати на ноги і показати собі і всім, що ти можеш. Інваліди – такі ж люди, вони багато що вміють. Коліна віра і любов робить дива, вона навіть вилікувала одну мою хворобу, з якою було дуже тяжко справитися.

М: Наше сімейне кредо – «Бачу ціль – не бачу перешкод». Ми переконані, що разом можемо все і навіть більше. Одного дня ми не злякалися одне одного, наших проблем зі здоров’ям, і той день став найважливішим. Так буває, що стається біда, але замість чогось одного Бог дає щось дуже важливе інше. Він не посилає такого, з чим неможливо справитися. У нас обох був досвід невдалих перших шлюбів, і думаю, все це сталося для того, щоб ми нарешті зустрілися і були вдячні за це.

О: Коли взимку холодно, то тулимося і гріємося разом. І більше нічого не треба! Я навіть прізвище його взяла, бо замерзла зі своїм, була Холодова раніше.

Що порадите людям, які тільки знайшли одне одного і ще вчаться жити разом?

О: Найважливіше це взаєморозуміння, підтримка, повага і любов! І головне бути щасливими, а не доводити кожен свою правоту.

М: А мені важливо те, щоб навчитися поступатися одне одному. Якщо піде два барани і упруться рогами, то не сім’я вийде, а стадо! (сміється – авт). Знаєте, якщо я напишу цифру 9, а жінка буде навпроти мене, то вона постійно буде бачити 6. І кожен з нас не поступиться, бо ж подумає, що він правий. Тоді найважливіше бути разом, бути поряд, щоб бачити одну і ту ж цифру, щоб дивитися на життя однаково.




Коментарі
14 грудня
Сьогодні
Вчора
12.12.2018
11.12.2018
10.12.2018
09.12.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин