Інтерв'ю з відомим рожищанином, спортсменом В'ячеславом Приходьком на веб-ресурсі "Start Dnipro"

"Коли улюблена справа приносить задоволення - це вже не робота" - інтерв'ю з тренером бігового клубу "Start Dnipro" В'ячеславом Приходько

Професійний спортсмен, марафонець, майстер спорту з легкої атлетики, чемпіон світу серед ветеранів, неодноразовий призер міжнародних марафонів і тренер бігового клубу Start Dnipro розповідає про те, за що любить свою роботу, чому на тренування до нього ходять спортсмени з інших бігових клубів і навіщо йому читацький щоденник.

- На якому етапі свого життя Ви зрозуміли, що накопичені Вами спортивні знання хочете комусь передавати?

До тренерської роботи я прийшов не відразу. Після закінчення інституту мені запропонували контракт у Національній Гвардії України. Тоді були інші часи, в рік - 3-4 старту. Вільний час залишалося, і у мене з'явилися пропозиції зайнятися тренерською роботою. Ще, будучи діючим спортсменом і виступаючи за Збірну України, я прийняв рішення піти в дитячо-юнацьку школу і спробувати себе в ролі тренера. І все, мене захопила ця робота. Мій безперервний тренерський стаж з 1996 року - вже 22 роки. Зараз моя основна робота - методист спортивної частини в ДВУФК, а улюблена тренерська робота в Start Dnipro - вже в неробочий час. Start Dnipro - це команда з чіткою стратегією, з продуманими планами на майбутнє. Мені подобається організація, згуртованість колективу, розуміння того, хто чого хоче домогтися, виходячи на старт.

- За що ви любите свою роботу?

По-перше, коли улюблена справа приносить задоволення - це вже не робота. Для мене - улюблене заняття, проведення часу. По-друге, як би не банально це звучало, приходиш після основної роботи на стадіон, і перемикаєшся, скидаєш негативні емоції, які накопичуються протягом дня, забувши про війну. Я приїхав в Дніпро зі своєю сім'єю з Донецька в 2014 році, коли там почалися бойові дії. Мене кликали до Луцька, пропонували роботу в Києві, а вирішили жити в Дніпрі. Тут у моїй сім'ї з'явилися нові знайомі, друзі, своє коло спілкування.

- Не секрет, що у Вас найбільша і сильна група в біговому клубі Start Dnipro. Як Вам вдалося зібрати таку команду учнів?

Це абсолютно новий досвід спілкування з людьми. У порівнянні з моїми учнями в дитячо-юнацькій школі, це дорослі люди з іншим менталітетом, мотивацією. Спочатку мені було трошки страшнувато. Люди приходять з уже сформованою технікою бігу, у них все по-різному. Багато питань задавали, не встигав на всі відповідати, всіх запам'ятати. Але пройшло трохи часу, і всі страхи пішли, виробилася своя система. У команді завжди легше працювати, тренуватися, люди дивляться один на одного, беруть краще. Цікаво, що у нас в Start Dnipro тренуються хлопці також з інших бігових клубів. Напевно, люди дивляться на методику, від старту до старту аналізують результати, цікавляться тим, як ми працюємо. Я ніколи не говорю, що ось якщо ви прийшли в наш клуб, кидайте свій. Ні, спорт - це правильна, здорова конкуренція. Спортсмен має право вибирати для себе кращі умови і можливості.

- У чому специфіка занять у Вашій групі?

Моя група готується до напівмарафон і марафонам. Коли приходять новачки, я відразу кажу їм: налаштовуйтесь на монотонну роботу. Біг на довгі дистанції - непросте випробування для психіки людини. Потрібна довга системна робота. Хлопцям це подобається. Ми їздимо під одним прапором, однією командою на змагання по всій Україні, шукаємо старти в найближчих країнах. Так в минулому році ми були в Будапешті, цієї весни в Празі, наприклад. Так ми зустрічаємо нових друзів, відпочиваємо в біговій тусовці.

- Як Вам вдається знайти підхід до кожного, хто приходить до вас на заняття?

Я ніколи не поділяю для себе людей з якихось критеріям. Так, ми всі різні, але мислимо однаково, нас об'єднує одне захоплення. Улюбленців в групі немає, я не можу навіть на кого-то голос підвищити. Тому що всі дорослі, сформовані особистості, у кожного члена клубу своя мотивація. Звичайно, я засмучуюся, коли хтось пробіг не по запланованому результату. Переживаю за всіх, як тренер. Ще ми вміємо розділяти наше спілкування: на стадіоні ми займаємося тільки спортом і обговорюємо наші тренувальні плани, а ось на якихось зустрічах на дозвіллі, коли ми, наприклад, ходимо на природу, кататися на каяках, ми говоримо про те, хто які фільми дивився, які книги прочитав. Потрібно вміти відпочивати, розвантажувати нервову систему. Я ніколи не говорю хлопцям, що потрібно займатися виключно бігом. Навпаки, подобається велосипед, плавання - я тільки за, адже це додаткове відновлення. Я дивлюся по своїй групі. В основному це стосується дівчат: з ранку вони йдуть на йогу, вдень встигають відвідати якесь силове тренування, а ввечері приходять на стадіон і працюють ще тут. До речі, якщо порівнювати результати чоловіків і жінок, то у жінок прогрес в процентному співвідношенні вище, ніж у чоловіків.

- Чи легко в нашій країні знайти тренера, щоб професійно підготуватися до напівмарафону, марафону?

Для хорошого результату потрібен постійний візуальний контакт тренера з учнем. Деякі тренера, не хочу нікого образити, пропонують розписати програму на кілька місяців в віддаленому режимі. А далі нікого не цікавить результат, чому, наприклад, людина зійшов з дистанції: чи то справа в методичних помилках тренера, то чи в фізичному стані спортсмена. Я не прихильник дистанційного тренувального процесу. Повинен бути регулярний контроль.

- Чим ще, окрім спорту, захоплюєтеся, як Ви проводите своє дозвілля?

Я люблю у вільний від роботи і тренувань час піти в кінотеатр, а ще більше - люблю читати. Якщо книга затягує, то можу не спати і до 4 ранку. Зараз купив електронну книгу собі і почав вести вже не тільки спортивний тренувальний щоденник, але і читацький. З останнього - я прочитав 21 роман Лі Чайлда, знову перечитав романи Артура Хейлі, і детективи скандинавського письменника Ю Несбьо, зараз читаю книги Юссі Адлер-Ольсена. Навіть якщо книга мені не дуже сподобалася, я ніколи її не кидаю, поки не прочитаю до кінця. Напевно, це спортивна звичка: я не люблю сходити з дистанції.

- Про що думаєте під час бігу?

Думки бувають різні. Все залежить від рівня готовності. Наприклад, з двадцяти марафонів, які я пробіг, я не пам'ятаю жодного, коли на останніх п'яти кілометрах мені хотілося б бігти марафон знову. А потім проходить час, трошки відпочиваєш, і думаєш: «Ось ще один пробіжу». У мене є мрія - хочу стартувати ще на одному марафоні, вже в Дніпрі, в рідному місті, на рівній трасі, за підтримки улюблених вболівальників. Навіть якщо я не буду бігти на час, то буду супроводжувати когось зі своїх вихованців на дистанції. Не думаю, що 47 років - це межа.

- Розкажіть про свою сім'ю. Напевно, вони теж люблять активний спортивний спосіб життя.

Моя дружина далека від світу спорту, займалася колись фітнесом. А син не вибрав легку атлетику, хоча я думав, що піде по моїх стопах. Він перепробував багато: танці, плавання, гімнастика, бокс. У підсумку зупинився на баскетболі. Зараз займається в спеціалізованій спортивній школі. О 6.20 у нього легкий сніданок, і він уже поспішає на тренування. Дуже дисципліновано і відповідально підходить до занять спортом.

- Що для вас, як для тренера, є найбільшою нагородою у Вашій роботі?

Це особистий рекорд моїх учнів, їх палаючі очі, подяка, яка не передається словами.

- Про що ви мрієте?

Як спортсмен я мрію про те, щоб якомога довше залишатися в біговому русі і ритмі. А як людина я хочу, щоб швидше закінчилася війна, і щоб її ніколи більше не було.