Найстарша жителька села Топільне: «Навіщо такі роки мені, щоб я мучилася цілий свій вік?»

Всі ми вивчаємо історію Батьківщини у школі, а чи знаєте ви історію своєї малої батьківщини? Пропонуємо дізнатись про це з перших вуст довгожителів району.

Редакція Район.Рожище продовжує рубрику «Найстарший житель села». Нещодавно історію свого нелегкого життя розповіла нам найстаріша жителька села Топільне – Шадойко Єва Данилівна.

Чимало негараздів траплялося у цієї жінки в житті, та все вона пройшла мужньо дякуючи Богу.

18 лютого пані Єві виповнилось вже 93 роки. Народилась Єва Данилівна 1924 року у селі Топільне.

Як тільки ми прийшли у гості до пані Єви, то вона відповіла, що немає що про неї писати, адже багато лиха спіткало її. І зі сльозами на очах згадувала події з життя.

Варто зазначити, що ще з дитинства життя Єви Данилівни складалося непросто. Мала пані Єва троє братів: Костянтина, Леоніда і Тимофія. На жаль, «їх уже Господь забрав до себе, а мене ще тримає», – з сумом в очах говорить бабуся. У дитинстві жили бідно, але не голодували.

«Рятувало те, що я пасла гуси, а брати – жидівську худобу, яку набирав батько», – зауважує співрозмовниця.

У школу пані Єва одразу не ходила, а лише тоді, коли відкрили її для «неграмотних». Та й то довго не натішилась. Коли Єві було лише 14 років – померла мама. Після смерті неньки вже не мала змогу відвідувати освітній заклад.

Букви знає всі, та читати не може. А от рахувати вміє добре. Невістка зазначає, що мама гроші порахує краще за бухгалтера.

Та біда не приходить одна… Через деякий час, батько лишивши дітей пішов жити до іншої жінки в Клепачів.  

Єва Данилівна поєднала свою долю з односельчанином. Та тут теж не обійшлося без лиха.

«Чоловіка засудили, сидів у тюрмі. А за що засудили? Його сім’я була бідною багатодітною родиною. Коли прийшли німці і палили хати, то казали: «якщо хочете зберегти сім’ю, то потрібно записатися в «шусмани» (німецьку поліцію, –  авт.).

Пізніше він потрапив у полон, але дивом залишився живий. Після полону, я вийшла за нього заміж. Пожила з чоловіком 8 років, і тоді засудили його на 10 років. Пересидівши, повернувся додому до сім’ї. Приніс дітям цукерки. Пожив ще кілька років, захворів на рак і помер. Я залишилась одна з двома дітьми», – плачучи згадує бабуся.

Дуже важко було «пропихатися» по тернистій життєвій стежині, та падати духом не було коли, адже потрібно було піднімати дітей на ноги. Як відійшов до Бога чоловік, то знайшла прихисток у батька в Клепачеві. Хоча стосунки у батька й дочки не були такими теплими, як повинні бути.

«Ходила у Ківерці продавати молоко. Так і назбирала трохи грошей. То батько сказав, щоб купила трохи шпал на кімнату. Бо в Топільні мали частинку конюшні. Купила тоді трохи тих шпал, сама їх з дитиною возила (дитині два роки було). Сама скидала», – з гіркими сльозами на очах розповідає старенька.

«Після того як привезла шпали, то брат допоміг приставити їх до конюшні. То мала, де й свиню тримати, й овечку прикупила. Вже я мала копійку», – зазначає співрозмовниця.

Невістка Тетяна, яка доглядає бабцю, каже, що дуже важко було пані Єві, коли помер чоловік. Була мала дитина, і їсти не було що особливо. Бувало, що від нестачі їжі втрачала свідомість. Мало хто підтримував у той час Єву Данилівну. Найбільше допомагав середній брат Леонід. З однією рукою орав землю. Решту братів не дуже поспішали на допомогу.

Хоч і складна доля у Єви Данилівни, але їй таки вдалось виростити двох хороших дітей: Марію та Анатолія. На жаль, сина вже похоронила бабуся. Недовго пожив з дружиною, як його збила машина недалеко від дому. І тепер доглядає її невістка Тетяна.

«Навіщо такі роки мені, щоб я мучилася цілий свій вік?», - скрушно хитаючи головою, зауважує жінка.

Та й радість теж приходила у гості до Єви Данилівни. Уже далеко після війни, десь у 80-х роках,  пані Єва співала разом із невісткою Тетяною у Народному фольклорному ансамблі. Єва Данилівна була хорошою солісткою.

Скрізь їх запрошували виступати. Без пані Єви хору не було.  Часто ставили цікаві вистави. Їздили виступати на Фестиваль «Берегиня», підтверджували звання народного ансамблю у Києві, виступали у Білорусії.

«Часто влаштовували вечорниці. Наваримо на них вареників, принесемо сметани і куштуємо цю смакоту. Вже веселіше життя було пізніше», – зауважує Єва Данилівна.

Каже пані Єва, що брати її поодружувалися на топільненських дівчатах, і всі жили на одній вулиці, по одній стороні, були сусідами. Вся родина Єви Данилівни з Топільна. Бабуся зауважує, «як зійдеться вся родина, то нема де яблуку впасти».

Сумує бабуся, що багато кого вже нема на цій землі. А хтось постарішав і не в змозі збиратися як раніше. Нині бабуся й сама ходить з допомогою стільчика, бо боїться знову впасти. Хоча ще рік тому допомагала по господарству.

Багато теплих слів говорить жінка про невістку, яка стала для неї, рідною та близькою по духу людиною.

Редакція Район.Рожище бажає Єві Данилівні міцного здоров’я та побільше добра на цій землі.

Анна Манюхіна