Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Сільськими дорогами: візитівкою цього села є церква Казанської Божої Матері, збудована у вишуканому стилі
14:05 03.01.2017

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі, Доросинях, Копачівці, Залісцях, Рудці-Козинській, Любчі, Козині, Пожарках, Єлизаветині, Олешковичах, Тростянці та Іванчицях.

*****************************

Ну що ж, пропоную в ці зимові дні, коли не дуже то й кудись поїдеш велосипедом, знову пригадати теплі дні осінньої пори і вчергове помандрувати рожищенським краєм. Село Озденіж.

На відміну від більшості сіл нашого району, це село розташоване на нехарактерній цим краям горбистій місцевості. Щоб доїхати сюди треба проїхати повз сусідні Іванчиці і трохи лісу. Так само як і у Іванчицях жодного знаку, що це Озденіж немає.


Село має одну довгу вулицю вздовж дороги. А проживає тут, якщо вірити офіційним даним 2006 року – 186 людей у 82 дворах.

Місцевість тут направду дивовижна – окрім ошатного лісу, поруч протікає річка Серна, а горбистість додає селу колоритності.

Олександр Цинкаловський пише, що саме тут проходила межа між лісостепом та поліссям. Перша письмова згадка про село датується 1452 роком. Археологічні знахідки, як і всюди, дають нам відомості про життя людей тут ще в період бронзового віку. Зокрема, зустрічаються тут (на болотистій місцині біля Серни) сліди тшинецької археологічної культури.


Кажуть, що є тут і кургани. Хоча, слід сказати, що тут треба досліджувати куди ґрунтовніше ніж є тепер. Якщо після оранки походити полями, то ще досі можна зібрати багато керамічних залишків.

Походження назви села завдячує декільком легендам про те, що нібито колись тут була сутичка з татарами (знову вони!). Люди сховалися від них у церкві, але оборону було прорвано. Лише молитва врятувала селян, а від татар лишився лише застромлений в церкві ніж. З покоління в покоління показували місце, де він був, зі словами: «Ось де ніж», і з того й пішла вже назва.


Інша, схожа, легенда, розповідає про те, що ніж був схований в церкві, а люди завдяки ньому врятувалися. Більш вірогідним видається походження назви від видозміненого дохристиянського імені Зденіж (так пише в своїй статті «Про назви населених пунктів Рожищенського району» О. Бренчук). Є відомості, що саме так звучала назва села у XVI-XVII ст.

Справжньою візитівкою села є церква Казанської Божої Матері.



Хоча церков тут було досить багато за увесь період існування села. До 1792 року тут була дерев’яна церква. А у 1792 році шляхтич Пилип Олізар заклав фундамент для великої кам’яної. Будувалася вона дуже довго – з перервами аж до 1885 року, коли була освячена в честь ікони Казанської Богоматері. Досить довгий час дві церкви (дерев’яна і кам’яна) тут співіснували.

Унікальна вона тим, що зовсім не характерна для Волині вцілому. Це типовий російський стиль. Схожі будувалися в Петербурзі та губернських містах. Існує навіть легенда, що коли будували цю церкву, то просто переплутали географічні назви, і замість далеких російських країв будівля постала у волинському селі Озденіж.

До речі, сама ікона Казанської Божої матері, що зберігалася тут, також була відома на весь край. Біля неї зцілювалися з усіх усюд і усі – від відставного капітана з Ковельщини в якого була водянка, до селянки з Усич, яку «корчило від конвульсій». Копію ікони було подаровано імператору Олександру ІІІ, коли він відвідував Волинь у 1890 році.


А ще цікаво, що від церкви йде підземний хід. Хтось каже, що лише об’єднує сусідні села (церкви в Іванчицях та Букові), хтось каже, що веде до Луцька. Справжній його шлях тепер, мабуть, дізнаються лише при детальному вивченні.

У XIX ст., згідно даних Олександра Цинкаловського, в Озденіжі проживало 408 людей, було 65 будинків. А в 1911 році – 464 жителі. Була тут початкова школа та водяний млин.


Тепер село майже не розвивається. Люди, що добираються сюди чи звідси, бідкаються на відсутність транспорту і загалом важко доступність села. Єдина вуличка села закінчується з одного боку полем і болотом, а з іншого – лісом. До сусідніх сіл ведуть лише польові шляхи. Але це все компенсує чарівна природа, що тут буквально таки живе! Недарма тут частенько можна зустріти і мисливців, і рибалок.


Село живе. Тому не все так сумно. Далі буде.

Сергій Янішевський

Коментарі
20 жовтня
Сьогодні
Вчора
18.10.2017
17.10.2017
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин