Микола Чайка: «Дітей треба виховувати не ременем, а добрим словом»

Сьогодні, 18 вересня, святкують День батька. Батько відіграє важливу роль у родині. Він опора, на яку спираються дружина і дітки. Справжній тато завжди порадить, підтримає у важкі хвилини і зуміє обігріти любовʼю кожного члена сім’ї.

Сьогодні кореспондент Район.Рожище поспілкувався з одним із таких татусів, який не просто вміє підтримати, а має фантастичну здатність від Бога,  аби втішити, подарувати радість усім, хто поряд з ним.

Це, звісно, добре відомий усім не тільки в місті, а й районі, лікар-рентгенолог Рожищенської ЦРЛ Микола Чайка. Мабуть, не будемо голослівними, якщо скажемо, що ті, хто звертається до нього, окрім професійно наданих послуг, отримують заряд бодрості, веселості та гарного настрою на цілий день. Там анекдот розкаже, там бувальщину «приплете» і ти вже сам не зчувся, як перестав думати про свої болячки, а вже щиро усміхаєшся диво-лікарю, який вміє лікувати без ліків.

Микола Чайка народився у місті Свердловськ Луганської області. Про свого батька згадує лише хороше. Жили дружно, допомагали один одному, а головне, радісно на душі чи тужливо, завше співали пісні. Микола Павлович каже, що на його світосприйняття батько мав неабиякий вплив, адже був справжнім, щирим та затятим патріотом-українцем.

Після 8-го класу Микола Чайка вступив у Свердловське медичне училище. Цей вирішальний крок в житті зробив самостійно, навіть, не попередивши батьків. І все у нього вийшло, а рідні люди дізнавшись, лише схвалили такий вибір сина.

Роки летіли, Микола Павлович, окрім хорошої роботи, зустрів на життєвому шляху і кохану Ольгу.  Коли в сімʼї народився первісток Павло, то радості не було меж. Син – це батькова гордість.

«Ріс він як всі хлопці. Був непосидючим малим, все скрізь хотів пізнавати. У школі займав перші місця з легкої атлетики (бігу). Вів здоровий спосіб життя. Напевно, великому прояву любові до спорту, передувало бажання Павла вступити до Луцького військового ліцею. І його мрія збулась. Пізніше син став навчатися ще й на юридичному факультеті СНУ ім. Лесі Українки. Та попри майбутню спеціальність, все-таки мріяв про військову службу. Це було не просто бажання – це було частиною його життя. А службу проходив Павло в десантних військах у Миколаєві», - з трепетом розповідає про сини Микола Чайка.

3

Бажання сина пов’язати свою долю з службою в армії Микола Павлович, як справжній батько, сприйняв як і належить. Він неодноразово повторював своїм дітям, що кожна людина сама кує собі долю. Тому втручатися у вибрані життєві стежини сина та доньки Галини ні собі, ні дружині не дозволяв. Все що можуть батьки, за словами Миколи Чайки, це підказати, як правильніше зробити в тій чи іншій ситуації. Але остаточний вибір роблять самі діти. Таким чином батько ще з раннього дитинства привчав своїх дітей до самостійності.

Микола Чайка переконаний, якщо дітям багато забороняти, то вони робитимуть все навпаки. Адже не даремно кажуть, що заборонений плід найсолодший. А молоде покоління, хоч має менше досвіду, ніж старше, але воно розумніше та цілеспрямоване, а отже, завжди зможе знайти вихід із будь-якої ситуації: «Головне щиро вірити у них, а інколи підставляти плече та порадою скерувати у правильне русло».

Коли ж у долі сина настала найважча хвилина – поїхав в АТО, батьки, взагалі не знали про це. Турбуючись, аби рідні не хвилювалися, Павло, навіть, пів-словом не обмовився, де перебуває насправді. Але, сьогодні, дивлячись, як горять гордістю за сина очі Миколи Павловича, й так зрозуміло, він би й тоді благословив життєвий вибір рідної кровинки.

Взагалі, у батька із сином дружні стосунки. Павло часто звертається до Миколи Павловича за порадами, хоч і розділяють їх сотні кілометрів. Але нині більше душу батька гріють спогади про спільну із сином риболовлю, походи в ліс по гриби. Що не кажи, а син вже дорослий…

«Я виховував сина не ременем, а добрим словом. Завжди якщо щось не так, то поясню, як правильніше зробити. Павло був хорошою дитиною. Завжди говорив правду, адже знав, що неправда з часом «вилазить» на поверхню. Багато чого хлопця навчив і ліцей. Там була сувора дисципліна. Якщо в чомусь провинився, то не їдиш додому. А в рідну домівку хотілось усім», - посміхається  наш співрозмовник.

Микола Павлович зазначає, що багато чого у вихованні залежить не від самих батьків, а й від школи, друзів та й іншого оточення. Не останнє місце відіграє особистісне світосприйняття. Варто вчити дітей змалечку  ставились до людей так, як би хотіли, аби вони хотіли, аби ставились до них.

 «Якщо ми до дітей добре, то і вони до нас, відповідно, добре. Але балувати надто теж не можна. Бо потім вони виростають непрацьовитими егоїстами, вимагають у батьків неможливого. А це не правильно», – говорить батько.

Гадаємо варто дослухатися до порад Миколи Чайки, адже він зумів виростити не просто хорошого сина, а Людину з великої літери, якою гордиться не тільки місто, а ціла Україна.

8

http://hromadske.volyn.ua/wp-content/uploads/2016/01/3_12196076_549550378544787_72649694130363180_n-555x743.jpg

Нагадаємо, Павло Чайка, почесний громадянин міста Рожище, український військовик Збройних Сил України, лейтенант, повний кавалер ордена «За мужність» (третій за час проведення АТО повний кавалер ордена «За Мужність»). Був поранений під Красним Лиманом, від реабілітаційного періоду відмовився та повернувся до частини. Вийшов з оточення під Мар'їнкою на відібраному у терористів КАМАЗі. Відбув дві ротації в Донецькому аеропорті, брав участь у боях за Дебальцеве.

Ми, редакція Район.Рожище, у цей прекрасний день – День батька, хочемо привітати всіх татусів і подякувати їм за виховання, освіту і головне безмежну любов! Вітаємо вас, дорогі наші, бажаємо всього найкращого, і щоб ваші діти завжди радували вас своїми життєвими досягненнями.

А ви, шановні читачі, теж не забутьте приїхати до отчого порогу та вклонитися своїм татуся!