Найстарша жителька села Кобче: «Людську любов не замінять ніякі нагороди»

13 Вересня 2016, 12:20
4289

Район.Рожище розпочинає нову рубрику «Найстарший житель села». Ми думаємо вам буде цікаво дізнатись, хто прожив чималий відрізок життя, побачив всього на віку та може багато чого розповісти нам, молодому поколінню.

Також просимо вас, шановні читачі, якщо у вашому селі проживає цікава особистість, пишіть нам на електронну адресу, а ми обовʼязково розкажемо всім, які у нас хороші та щирі довгожителі.

*******************

Найстаршою жителькою села Кобче є Зборовська Галина Семенівна. Її життєва історія не проста, але цікава. Родом жінка з Вінничини. Народилася далекого 1923 року. Як розпочалась Велика світова війна, у 1941 році вона якраз закінчила 10‑й клас. Мала намір вступити до педінституту та війна перекреслила дівочу мрію. 

«Я дуже любила свою першу вчительку, тому й, напевно, хотіла стати такою, як вона», – усміхається співрозмовниця.

Сказати, що під час війни жилося погано – це взагалі нічного не сказати. Страх, боязнь та невпевненість у завтрашньому дні, підкошували віру людей у світле майбутнє.

«Батькова сестра постійно кричала, щоб я втікала до своєї сестри. Бо німці заберуть остарбайтером до Німеччини. Не було більшого нещастя, як потрапити туди на примусові роботи. Бо то був ад на землі», – зі страхом згадує старенька.

Воєнні часи були такі нестерпні, що Галина Семенівна навіть сьогодні не хоче про це згадувати.  

2
Галина Семенівна з сестрою Оленою Козинець
Галина Семенівна з сестрою Оленою Козинець

 

Коли звільнили Вінниччину, у 1944 році, жінці пощастило влаштуватися помічником бухгалтера в колгосп. Треба було ж якось  на хліб заробляти. Але не останнє місце в долі Галини Зборовської відіграла її любима вчителька, яка вмовила дівчину таки вступити до педучилища.

Педагогічне училище жінка закінчила в 1945 році. за тодішніми мірками отримані дипломи треба було ще три роки «відпрацьовувати». Галину Семенівну направили на Волинь, у село Кобче. Переживання були, адже від рідної домівки до далекої і незвіданої волинської землі, сотні кілометрів. Та видно доля так склалася, бо ж стала для Галини Семенівни ця земля другою домівкою. Краєм, де не тільки працювала, а й знайшла свою долю.

Бабуся розповідає, що коли прийшла у школу вчити діток, то навчальний заклад був дуже стареньким, занедбаним за роки війни. Виникла у молодої вчительки ідея збудувати нову школу. З цим і виступила на сільському Віче, а потім не одні пороги пооббивала, аби мрію втілити в життя.


 

Школу таки побудували, хоча не все було так просто, як здавалося на перший погляд. Але, спільна мета робить дива. Багато односельчан на громадських засадах допомагали спеціалістам і за три роки (з 1958 по 1961) в селі відкрилася нова школа.

Ніби як то було вчора, пригадує наша співрозмовниця урочисте відкриття  освітньої новобудови в 1961 році. Запросили тоді усіх: працівників колгоспу, будівельників, діток, які йшли в перший клас та батьків. Це було великим святом для селян. Адже не кожен день таке стається.

«В навчальному закладі було на той час багато діток. Всі мене любили, поважали, добре до мене ставились», – говорить вчителька.


 

В школі Галина Семенівна пропрацювала 27 років. І не дарма. Її нагороджували значком «Відмінника народної освіти», вручали похвальні грамоти. Але найголовнішим подарунком, за словами колишнього педагога, була любов, повага та життєвий успіх її учнів. Зі сльозами на очах пригадує старенька, як зібралися на її порозі колишні вихованці та вітали з вагомим ювілеєм – 90-літтям.

«Ніхто не забув, ото найголовніше, діти, в нашому житті, - втирає сльозу Галина Семенівна. – Людську любов не замінять ніякі нагороди, ніякі гроші, ніщо!»

Про сім’ю Галина Семенівна згадує з посмішкою. Її чоловік був з Кобча. Прожили вони в парі 46 років. На жаль, вже промайнуло 22 роки, як його земне життя скінчилося. Але в памʼяті залишалася ота його доброта та безмежна підтримка у всьому.

«Був спеціалістом на всі руки, що попрошу, те й зробить. На долю не нарікаю. Щасливо прожила життя», – ділиться з Район.Рожище бабуся.

Син та невістка піклуються про стареньку, адже літа беруть своє, здоровʼя підводить. Цього дня до Галини Семенівни навідалася ще й сестра Олена Козинець з якою вони не бачилися майже  десять літ. Погомоніли, посміялися, потужили за молодими роками.

 «Окрім того, я ще маю двоє правнуків. Вони такі щирі та хороші дітки. Так приємно, коли поруч вони. Завжди прийдуть, обнімуть, поцілують. Як ті пташенята, пощебечуть мені. Де ж тоді серце не радітиме? Для них і хочеться жити. Я дякую Богу, що в мене така гарна родина», – зізнається Галина Семенівна.

Добре, коли поруч живуть такі хороші, щирі та багаті на історію люди. Нам би в них повчитися шанувати життя та вірно і щиро йти по світу. Сьогодні ж бажаємо Галині Семенівні ще довго сіяти межи людей оте мудре та світле, нехай Господь віддячить їй за добро міцним здоров’я та щастям. А головне, нехай рідним та близьким ще довго буде до кого прийти за порадою.

 

Коментарі
13 Вересня 2016, 15:31
У 1932 році народилась, а у 1941 році закінчила 10 клас? у 9 років???
13 Вересня 2016, 15:47
Дякуємо, що зауважили! Мало бути 1923 рік.
14 Вересня 2016, 01:52
До цікаво <br/>Якщо уважно читати то там пише що народилась 1923
14 Вересня 2016, 16:45
я так розумію що ви не коли не робите помилок! Я не розумію одного щоб мали ви щось зробити для країни ,то в них часу не має як помилку найти то ми перші!
14 Березня 2019, 00:43
Галина Семеновна жила у моей бабушки Дарьи, когда только приехала в Кобче (моей маме было тогда 4 года), и была первой учительницей моей мамы.
Коментар
11/04/2024 Середа
10.04.2024