Сільськими дорогами: Село, назване на честь монарха

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі , Доросинях, Копачівці, Залісцях, Рудці-Козинській, Любче, Козині та Пожарки.

Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам нову мандрівку дорогами одного з Рожищенських сіл. Вмикайте музику та гайда мандрувати! 

**************************************************************

Окремою, вагомою частинкою нашого району є села, що стали існувати внаслідок колонізаторської політики російського царизму.

Зокрема, чимало населених пунктів завдячують стрімкому розвитку або й своїй появі німецькій громаді колонізаторів, що приїхали на наші землі в середині XIX століття.

Декілька наступних публікацій спробую присвятити саме таким селам, бо вони мають дуже своєрідну, а подекуди зовсім карколомну історію. Власне серед них такі села як Ольганівка, Дубище, Олександрівка, Валер’янівка, Дмитрівка і багато інших.

Декотрі з них вже давно не існують, а інші просто стали частиною суміжних населених пунктів. Саме про одне з таких сіл сьогодні буде йти мова.

Єлізаветин – село, що постало якраз завдяки поселенню тут німецьких колоністів. Хоча, слід сказати, що люди жили тут і раніше. Зокрема, частиною сьогоднішнього села є колись окреме поселення Ретівка, що згадується у грамоті князя Любарта 1322 року, коли він дарує Рожище з прилеглими територіями (які він і описує) соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку.

Зараз це лише безіменна частина села Єлізаветин. Так само безіменним тепер є, колись польська колонія – Зелене багно. З’являється воно у міжвоєнний період, коли сюди прибували поляки, що і оселялися тут, на новоприсвоєних землях. Неподалік Єлізаветина розташований так званий Ретівський ліс, що колись вважався важливою стратегічною одиницею.

Село не є великим і розташоване вздовж однієї вулиці по обох сторонах дороги і є ніби продовженням сусідніх Дубищ.

Власне Єлізаветин як колонія німців з’являється у 1871 році. Чому така назва? Все просто – це був період Російської імперії, де дуже шанобливо ставились до своїх монархів, тому дуже часто називали в їх честь і населені пункти. Окрім того ще назви таких поселень могли стосуватися і імен перших дітей, що були народжені тут.

Олександр Цинкаловський пише, що в 1887 році в колонії Єлизаветин було 30 будинків і 187 жителів. Проживали німецькі колоністи тут як і всюди до початку Другої світової війни. Декілька сімей залишалися тут аж до 1943 року, коли все ж були вивезені німецькою окупаційною адміністрацією.

Чимало колоністів у міжвоєнний час емігрували, наприклад, до Аргентини чи інших країн.

До речі, на сьогодні є можливість навіть схематично відтворити місця проживання конкретних німецьких сімей. Після війни пусті хати колоністів займали переселенці з Холмщини, нащадки яких живуть тут і сьогодні.

Зараз у селі і навколо нього є чимало цікавих місцин, що мають свої автентичні народні назви. Зокрема, посеред села є місце, що суцільно заросле очеретом. Це місце здавна має назву «Стійло», що очевидно пов’язано із худобою.

Неподалік є місце, що називають «Ліски» – міжвоєнна польська назва лісистої окраїни села. Німецьких будинків у селі на жаль не збереглося. Є лише декілька з міжвоєнного періоду, що зараз або перебудовані, або ж у вкрай жахливому стані.

Окремо варто сказати про Єлізаветинську школу, яку цього річ вперше закрили. Досить унікальна школа, що збудована у 30-х роках минулого століття.  Деякий час діяла також і як костел. Біля цієї школи у часи польсько-українського конфлікту поляками з копачівської «пляцувки» було вбито місцевих українців. Загалом дуже колоритний вигляд має ця будівля і шкода, що тепер стала фактично нікому непотрібною. Залишається лише сподіватись на мудрість місцевої влади.

Саме у Єлізаветині проживає відомий краєзнавець та авіаконструктор Леонід Козярчук. Власне завдяки його екскурсії я й дізнався про історію цих країв – без сумніву унікальну і цікаву. А оригінальний дерев’яний в’їзний знак на початку села – робота ще одного місцевого таланту – Олександра Баканова, що довгий час працював у Рожищенському БДТ.

Зберігає це село і чимало таємниць, про які місцеві мешканці неохоче розповідають. Та й мабуть, деякі речі не варто оповідати на широкий загал. Тому не буду писати і я. Кому цікаво – відвідуйте, розпитуйте, досліджуйте. Далі буде.

Сергій Янішевський