НАШІ ГЕРОЇ: Той, хто вижив в Іловайському котлі і повернувся з полону

25 Серпня 2016, 13:01
3619

 

Наш земляк Володимир Козак вийшов з Іловайського котла, потрапив у полон до ворога,  але залишився живим.

Це історія звичайного сільського хлопця з Райміста, сержанта 51-ої механізованої бригади Володимира Козака.

Видно було, що молодому чоловікові важко згадувати ті страшні події. Тому і розповідь можливо не така яскрава, як звик читач. Але головне, що це гірка правда, яку ми повинні знати.

 

- Мене, як багатьох волинян, призвали у Володимир-Волинську механізовану бригаду, - пригадує Володимир Козак. - Перед цим були навчання на Рівненському полігоні. А потім відправили на Схід у район Волновахи. Ось там ми вперше по-справжньому побачили, що таке війна. Тих хлопців, що розстріляли там, я добре знав, бо усі вони були з мого підрозділу. Тоді з нашого взводу залишилось 11 чоловік. А було 22…Після цього нас відправили на перегрупування у Широкий лан Миколаївської області на місцевий військовий полігон. Ми укомплектувались, підлатали техніку і знову вирушили в зону АТО.

 

Де застали Вас іловайські події?

Ми несли службу на блокпостах. А коли це все почалось, були у Старобешевому. Коли розпочався наступ сепаратистів, змушені були відійти до Дзеркального. Але справжня небезпека настала із приходом російських регулярних військ. Вони били по нас дуже прицільно. У нас почались втрати – 200-ті і 300-ті. Коли ми просувались до російського кордону, натрапили на російських військовослужбовців.

 

Це цікава історія. При неї свого часу розповів відомий журналіст Юрій Бутусов на сайті ЦЕНЗОР.НЕТ.  Він писав, що ви взяли їх як безпомічних телят.

Так. Я тоді був командиром розвідувального відділення. Разом із групою бійців ми отримали завдання охороняти базу постачання нашої батальйонно-тактичної групи в селі Дзеркальне. Нам дали дві БМП, але у них не було снарядів. 24 серпня о 12 годині нашу базу накрили вогнем російські гаубиці. Був підірваний склад боєприпасів. Обстріл тривав і на околицях.

О 17.00 я завів бійців в секрет в посадці біля дороги поблизу села. І незабаром ми побачили, як по дорозі з боку Кутейниково на нас йдуть 10 російських бійців. Йшли, як «телятка на пасовищі». Пересувалися не в бойовому порядку, і не були готові до бою. Ми взяли їх без будь-якого опору. Вони були вражені тим, що відбувається. Відразу розповіли, що є російськими військовослужбовцями з 98-ї повітряно-десантної дивізії.

Їх направили на маневри в Ростовську область. Але вночі з 23 на 24 серпня вони перетнули кордон України. Вранці їх підрозділ в посадці в трьох кілометрах від Кутейникове потрапив під обстріл. Була знищена бойова машина десанту, один з них був легко поранений. Двоє їхніх товаришів були вбиті. Втративши техніку і зв'язок, десантники пішли кудись в пошуках медичної допомоги. Вони були шоковані тим, що потрапили в Україну і що тут справжня війна. Всю інформацію про подію відразу відзвітували  командуванню. У той же вечір передали полонених в штаб - за ними приїхав офіцер і солдати 51-ої бригади з іншого батальйону.


 

Думали, що допомога прийде і до нас, адже у нас не було ніякого прикриття. Всі інші війська відійшли. Але полонених вивезли, а нам довелося залишатися на місці - команди на відхід не було. Дзеркальне не було підготовлено до оборони. Це був тиловий об'єкт. Там були небойові підрозділи зі складу роти матеріального забезпечення та зв'язківців. Офіцер на базу приїхав новий, всього пару днів назад, з тиловиків. А вранці 25 серпня Дзеркальне було атаковано російськими підрозділом з танками, БМД і "нонами". Коштів і сил у нашого відділення чинити опір російським військам не було. Отак ми і потрапили в полон.

 

Мабуть важко згадувати ті моменти. Але все-таки…Як поводились з Вами у полоні?

Нас привезли у село Сніжне. Потім перевели у приміщення Донецького СБУ. Там я провів 17 днів. Скажу відверто, над нами не знущались. Щодня водили на роботи, двічі на день годували, через кожних три години - в туалет, дозволяли набирати воду. Гірше було в полоні тим, хто воював у добровольчих батальйонах. Через 17-18 днів полону нас вивезли і обміняли на полонених сепаратистів.

 

Як склалась служба після полону?

Нас привезли у військову частину, нагодували. Двічі лікувався у госпіталі в Луцьку. Потім прибув у Володимир-Волинський. Але як виявилось ми там нікому не були потрібні і нас відпустили по домівкам. Мені пощастило, що досить легко відбувся у судах. Дали виправдувальний вирок. Я отримав статус учасника бойових дій. І зараз стараюсь забути усі ті жахіття, які пережив. Але скажу чесно, вдається це важко. Ще й досі зриваюсь серед ночі. Не відпускає мене війна. Але намагаюсь звикнути до мирного життя. Спілкуюсь з лікарями, психологами. Думаю, час загоїть рани.

 

Дякуємо за щиру розмову.

Коментарі
25 Серпня 2016, 17:43
Низький уклін Вам! Тримайтеся. Будьте здорові і щасливі. Ви воїн - герой! І хай держава і районні мужі про це ніколи не забувають.
25 Серпня 2016, 18:15
Вже забули нас районні мужі. Бувши присутьніми у нас на зборах , вони навіть не запросили нас на святкування Дня Незалежності . Це ж вони відстоювали і відстоюють Україну . А ми хто .....?
25 Серпня 2016, 22:40
Слава героям, таким як цей хлопець!
26 Серпня 2016, 19:09
ЦК МІЙ колега по роботі!Кличка куба
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024