Валентин Малиновський: Кожна реформа – це випробування, яке дає шанс і нові можливості

У суспільстві жваво обговорюється адміністративно-територіальна реформа і добровільне об’єднання громад.

Свої думки з цього приводу висловив наш земляк, Валентин Малиновський – доктор політичних наук, професор кафедри політології та державного управління Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, регіональний консультант з правових питань Асоціації міст України. 

- Сьогодні питання децентралізації влади у всіх на слуху. Громадам обіцяють більшу фінансову незалежність, можливість і спроможність розв’язувати свої проблеми, але й покладають на них велику відповідальність. Назвіть «плюси» і «мінуси», які принесе реформування.

- Найперше, хотів би зазначити, що децентралізація, як і будь-яка реформа, (а ця реформа одна з найскладніших) – це можливості, які може отримати місцеве самоврядування, а, відповідно, конкретні громади щодо суттєвого поліпшення соціально-економічного становища у найкоротший період. Стверджую це – знаючи досвід окремих країн, які динамічно та цілеспрямовано провели таку реформу. Зокрема, Польща, котра завдячуючи якраз цій реформі, кардинально змінила своє обличчя, перетворившись із соціалістичної держави в  одного з лідерів динамічного розвитку Європейського Союзу.

З іншого боку, децентралізація має й потенційні ризики, котрі значною мірою залежать від суб’єктивних чинників. Однак, на моє глибоке переконання, без проведення широкої децентралізації Україна не зможе вирішити цілу низку хронічних проблем, зокрема, одну з найголовніших – низький рівень життя сільського населення, що призводить до обезлюднення села і деградації його потенціалу.

Тому метою децентралізації є суттєве поліпшення надання публічних послуг у сільській місцевості, що суттєво різняться від міських. Найперше це стосується базових послуг: надання якісної освіти, медичної допомоги та соціальних послуг. Саме ці питання хвилюють людей найбільше: щоб дитина в селі ходила в сучасну школу, де були б кваліфіковані вчителі, гуртки, творчі студії, спортивні секції; щоб людина не їхала в районний центр за оформленням соціальної допомоги, субсидії, пенсії тощо, а отримувала відповідні послуги в центрі надання адміністративних послуг, який знаходиться безпосередньо в громаді; щоб швидка допомога їхала до хворого не з віддаленого районного центру, як сьогодні, а знаходилася безпосередньо в адміністративному центрі об’єднаної громади; теж саме стосується й пожежної команди, яка також має знаходитися у громаді.

Згідно ключового принципу цієї реформи – субсидіарності, надання публічних послуг має здійснюватися максимально близько до споживача цих послуг. Тобто послуги, які сьогодні надаються в районних центрах, мають переміститися на базовий рівень – об’єднану територіальну громаду, де живе конкретна людина. Соціальні виплати, субсидії, виплата пенсій, пільг, реєстрація актів громадянського стану, всі питання будівництва та введення в експлуатацію будівель – усе здійснюватиметься і вже здійснюється на рівні об’єднаних територіальних громад.

Однак, усе це реально зробити у потужних територіальних громадах, що передбачає об’єднання невеликих, неспроможних сільських рад з сусідніми містами, селищами чи потужними сільськими радами.

ПЛЮСИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ:

- об’єднані територіальні громади стають самодостатніми, а не декларативними органами публічної влади, що самостійно і під свою відповідальність вирішуватимуть усі місцеві питання без будь-якого зовнішнього втручання;

- об’єднані територіальні громади отримують самостійні бюджетні відносини з Державним бюджетом, що дасть можливість його самостійного формування та фінансової незалежності від району, області;

- для цього вони отримають додаткові податкові надходження;

• суттєво поліпшиться якість надання публічних послуг для людей, вони наблизяться до споживачів;
• у результаті об’єднання громад, замість одного центру притягнення навколишніх територій (районного центру), в районі з’явиться декілька таких центрів, що суттєво пожвавить у них життя, відродить ті населені пункти, що колись були районними центрами, невеликі селища і села;
• у великих громадах стане можливим акумулювати значні бюджетні кошти для побудови інфраструктурних та соціально-культурних об’єктів, що сьогодні є неможливим у межах невеличких сільських рад;
• утворення спроможних територіальних громад стане привабливим чинником для приходу туди інвесторів, які готові інвестувати у достатні у територіальному, інфраструктурному плані громади;
• об’єднані територіальні громади отримають субвенції з державного бюджету на формування відповідної інфраструктури громад;
• об’єднані територіальні громади отримають прямі освітні та медичні субвенції з державного бюджету для надання відповідних послуг.

МІНУСИ (якщо їх так можна назвати):

• певні проблеми на першому етапі реформи, адже існують окремі питання чітко не врегульовані законодавством;
• певною проблемою є брак професійних кадріву сільській місцевості. Однак, це не найболючіша проблема і вона може бути вирішена лише при гідній оплаті праці службовців місцевого самоврядування, бо за нинішньої мізерної платні залучити на службу найкращих спеціалістів, повернути на публічну службу тих, хто з різних причин залишив її, є малореальним;
• зросте відповідальність органів місцевого самоврядування за результати своєї діяльності, адже за все, що відбувається на території громади стане зоною відповідальності самої об’єднані територіальні громади. Відтепер апелювати до районної влади стане неможливим, адже всі справи вирішуватимуться в громаді, без будь-якого зовнішнього втручання. Слід відверто сказати, що не всі керівники органів місцевого самоврядування до цього готові. Адже вони звикли працювати в зовсім інших умовах, зокрема постійної залежності та опіки від району.

Переважна більшість людей хочуть змін, адже у багатьох селах життя є вкрай складним, люди не можуть отримати елементарних послуг, адже в них практично відсутня інфраструктура, комунальні підприємства, а, відповідно, будь-яка перспектива розвитку, молодь масово покидає село, яке вимирає,  спивається і деградує. Тобто гірше ніж є, бути вже не може. Однак спостерігається й суто природна тривога будь-яких змін, особливо таких масштабних як адміністративно-територіальна реформа.

Окрім того, зважаючи на попередні реформи, що не дали очікуваних результатів, а окремі ще погіршили ситуацію, в суспільстві існує серйозна недовіра до будь-якої ініціативи держави. У цьому зв’язку хочу зазначити, що зазначена реформа передбачає солідарну участь усіх громадян, лише за такої умови вона може відбутися, адже місцеве самоврядування – це той суспільний інститут демократії, що передбачає активну участь усіх членів територіальних колективів. Тому з очікувальною позицією реформа швидше всього зазнає поразки.

Існує ще й суттєвий спротив тих посадових осіб, які бояться втратити свою посаду, статус тощо. Вони намагаються показати ситуацію у вигідного для себе контексті, тобто негативно. Тому місцеві еліти, найперше лідери громад, мають проводити відповідну роз’яснювальну роботу. Однак, вони явно недопрацьовують у цьому плані. І тут важливе слово має сказати громадський сектор, що показав свою силу під час Революції гідності та війни на Донбасі.