Сільськими дорогами: в Рудці-Козинській Сергію Янішевському напророчили щастя

06 Серпня 2016, 13:00

5063

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка,Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі , Доросинях, Копачівці та Залісцях.

Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам знову помандрувати дорогами одного з Рожищенських сіл. Ну що ж, вперед!

Це також одне з тих сіл, які відрізняються від інших своєю атмосферою, історією та людьми. Як ви вже встигли переконатись, в нашому краї ледь не кожне село якесь особливе і оригінальне. Рудка Козинська – ще один населений пункт з історією і людьми, про яких хочеться писати.

Щодо назви населеного пункту, то тут, так само як і з Залісцями. Все просто і типово. Неподалік села були поклади руди (з якої, до речі, потім робили місцеву цеглу) – тому й Рудка. А Козинська – бо ж неподалік село Козин, як вічний супутник крізь віки. З’явилось село досить давно, принаймні в XV ст. вже існувало.

Вчергове пишучи про села, знову зверну увагу на такий аспект як дороги. Рудка Козинська не стала винятком з ідеальним шляхом ні до села, ні звідти. Колеса мого велосипеда вкотре страждали від каміння, що хаотично кидалося під них і погрожувало пробити шину. Тож доводилося дуже уважно дивитися під колеса.

А ще Рудка таке село, де немісцевим можна навіть зблудити трохи, бо ж вулички розташовані таким чином, що між собою переплітаються. Поки я шукав церкву, що є також однією з візитівок села, то двічі проїжджав однією і тією ж вулицею. Така забудова з’явилась на початку XX ст., після переділу земель.

Варто сказати, що Рудка одне з тих сіл, що мають власний музей історії села. І музей, насправді, дуже цікавий, хоча й розміщений в невеличкій кімнаті в приміщенні сільської ради.

Власне це ініціатива і справа сільського голови Миколи Яцюка, що долучає до справи вивчення історії села усіх мешканців. До речі в музеї є частина рукопису повстанця Олексія Пархомчука, що став основою відомої книги про діяльність УПА у нашому краї «Повстанський літописець».

Бажаючі ознайомитись з книгою можуть знайти її у всіх бібліотеках нашого району. Це насправді дуже цінне джерело для вивчення українського повстанського руху в краї.

Пише повстанець трішки і про село, яким воно було у роки війни. Ось, наприклад, невеликий уривок:

«В селi 1939 року налiчувалось понад сто п’ятдесят господарок, на яких припадало 1400 гектарiв землi та коло тисячу душ населення. Там де зараз церква, ранiше стояло старе село i панський двiр. Рiвнi улицi усюди обсадженi черешнями, вишнями i рiзними декоративними деревами, так що всi забудiвлi буквально потопали в садах. Терен вiдкритий. Лiсу не було, лиш в пiвденнiй частинi площі села колись був лiс. Понад сто гектарiв цiєї земельної площi ще й досi називалось лiсом. Тут правда, ще й в 1938 р. було розкидано понад 400 штук величезних тристалiтнiх дубiв i сосен, якi були свiдками того, що тут колись, як нашi дiди переказували, був непрохiдний дрiмучий лiс, який щiльно оточував село i тягнувся бозна куди, де водились ведмедi, лосi та вили вовки».

Саме Рудка Козинська була повстанським авангардом нашого району. За деякими свідченнями тут зародилася ідея створення Української повстанської армії.

У квітні 1942 року у криївці, розташованій в хатині жительки цього села Уляни Петрук відбулася нарада провідників ОУН Північно-західних українських земель. Серед учасників тієї наради були відомий «Клим Савур» (Дмитро Клячківський), а також був і Роман Шухевич. Саме тут (звичайно, ж згідно розповідей) було прийнято рішення про створення перших військових об’єднань УПА.

Надалі Рудка гратиме вкрай важливу роль у повстанському русі Рожищенського краю. Ну, але більше про це ви можете прочитати у згаданій вже книзі. Дуже раджу!

В самісінькому кінці села, в затишному місці, оточена величезними деревами стоїть стара церква. Про неї також ходять цікаві легенди. Кажуть, що церква в селі була вже в кінці XV ст. і з того часу ще й досі зберігаються метричні дані. Але саме ж оця церква, кажуть, була вкрадена (чи то просто перенесена) з сусіднього села Козин декілька сотень років тому.

Бiля неї стояв старий будинок, в якому розташовувалась до Першої свiтової вiйни приходська школа. Тут вчилося близько трьохсот учнів з усього району, адже це була одна з небагатьох шкіл в краї на той час.

Загалом же, Рудка Козинська залишила про себе якнайкращі враження. І хоч я тут не вперше, (та й точно не востаннє) щоразу відкриваю для себе щось нове. Цього разу я все ж доїхав в кінець села, чого ніколи доти не робив. Бо ж там шлях до іншого села. Але про це згодом. Далі буде.