Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Сільськими дорогами: обвите легендами село Немир

16:10 22.07.2016
1531

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували у Іванівці, Соколі та Линівці.

Ну що ж гайда мандрувати!

Ще одне місце, куди заніс мене мій двоколесий друг – село, яке для мене особисто є одним з тих, звідки починався мій рід. Але про те буде далі. Мова йде про ще один населений пункт на краю Рожищенського району – село Немир.


Маленьке, компактне село, що розташувалось, немов би, дещо окремо від усіх інших (принаймні в мене склалось таке враження). Та й забудоване воно якось так рівномірно – три великих повноцінних вулиці, що складають чотирикутник.

Дуже не сподобались вкрай погані дороги (навіть для велосипеда), які ведуть до села, причому з різних боків.

Як і більшість от таких невеликих сіл, Немир завжди залежав від більшого свого сусіда – села Доросині.

Та й, якщо вірити легенді, так склалось, що саме ці села є тісно пов’язаними між собою. Розповідають, що колись давно в батька було три сини – Дорош, Кий і німий Мирон. Перед смертю батько роздавав землі – старшому Дорошу – землі сучасних Доросинь, середньому – Кию – місце сучасного Кияжа, а найменшому Мирону – найгірші землі, на яких сьогодні стоїть село Немир.


Вірити цій легенді чи ні, кожен вирішує сам. Хоча, слід сказати, що місцеві мешканці розкажуть вам ще й інші оповіді про створення села. Які? То для вас хай буде стимулом поїхати і поцікавитись.

А зараз зупинюсь на розповіді про вагому частинку свого роду, яка, щоправда, є такою ж і для половини мешканців сучасного Немира. Річ йде про рід Сітовських.


Слід сказати, що навіть в пошуковику вказавши це прізвище ви не знайдете більше представників ніде, окрім Рожищенського району, які в будь якому випадку вихідці саме з Немира.

Знову ж таки, звернемось до легенди, яка, хоч і обросла мабуть різноманітними здогадками і домислами, але все ж, я вважаю, є достовірною.


Десь всередині XIX ст. (до скасування кріпосного права в Російській імперії) в Немир приїхав такий собі пан Лісовський і привіз із собою всю свою родину, а також наймитів.

Серед наймитів був один на ім’я Юзеф Сітовський. Одружився він на Марті з Нікітіних, яку (знову ж таки згідно переказів) пан виміняв на породистих собак десь у Вологді. У них народилося семеро синів і одна дочка. Сітовським було дано землі в околицях сучасного Немира (сьогодні це місце називають Юзище).

Отак і розрослося родинне дерево Сітовських. До речі, сини Юзефа поховані на кладовищі в селі, їх могили збережені і доглядаються нащадками. Лише про двох з них – Олексія і Гриця нічого не відомо.


Перший (до речі, якраз мій прапрадід), кажуть, помер коли в Немирі лютувала якась хвороба – чи то тиф, чи то холера, а другого ще малим віддали в притулок, бо був сліпий. Дочка Дімна, пішла в невістки десь у Квітневе.

Сам же Юзеф був дуже цікавою людиною. Прожив він до 1916 року і помер у віці 105 років. Перед смертю заповідав, щоб поховали його на польському кладовищі в Голобах, бо ж сам був поляком і католиком. Сини виконали його останню волю і коли той помер, на підводі відвезли тіло в Голоби, де й поховали.


Хоча, старожили розповідають, що молився Юзеф обома мовами – за себе і за свою православну дружину. Жодних документальних свідчень про цю людину, на жаль, немає. Метрик про народження – невідомо де шукати, бо ж невідомо звідки приїхали, а про смерть на жаль не збереглися.

Могила Юзефа Сітовського теж не збереглася. Сучасний стан польського кладовища в Голобах дуже плачевний – суцільні зарості, розкопані і знищені могили...

І хоча історії Немира я майже не знайшов у легкодоступних джерелах, але село цікаве. Насамперед своєю невимушеною, приємною атмосферою.

З того, що розповідали місцеві – колись в селі люди масово вмирали від холери чи тифу. Місце їх поховання на кладовищі й досі люди знають і показують. Ще донедавна там нікого не ховали, бо боялися. А зараз часто трапляється, що ховають в два яруси.


Дуже тісний зв'язок жителів села Немир і сусідніх сіл. Невістки і зяті в сім’ї приходять з Квітневого, Тихотина, Козина, Рудки Козинської, Любча і інших сіл.

Якщо ж вкотре звертатись до Олександра Цинкаловського і його праці «Стара Волинь і Волинське Полісся», то про Немир він теж пише доволі скупо. За його даними в кінці XIX століття тут було 55 домів і 431 житель.

До речі, за часів Російської імперії Немир, як і багато інших сусідніх сіл, адміністративно був у Щуринській волості, а пізніше, після 1921 року (у складі ІІ Речі Посполитої) у Щуринській гміні (до 1939 року).

Загалом же Немир – одне з сіл де добре.

Приємна літня тиша, люди нікуди не поспішають, навкруги спокій. Хочеться тут бути ще. А може це просто якийсь родовий поклик? Хтозна...

Далі буде.

Сергій Янішевський

Коментарі

Лідія

11:51 23.07.2016

П. Сергію , дякую Вам за таку нелегку,але таку цікаву Вашу працю. Нам дуже цікаво. Бог Вам у поміч! Хай міцним буде Ваш велосипед і обєктив фотоапарату! Спасибі, що ділитесь з нами побаченим. Легких доріг і приємних вражень Вам!!!

Сергій

23:15 23.07.2016

Дякую!

Руслан

17:37 28.07.2016

Хоть хтлсь пише про наші неймовірно цікаві села,дякую.

22 липня
Сьогодні
Вчора
20.07.2018
19.07.2018
18.07.2018
17.07.2018
16.07.2018
15.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин