Волинська трагедія: кілька фактів з історії Копачівки
-
-
>
-
>
-
>
3335
Джерело: lviv.ua
Сучасний стан справ в україно-польських відносинах є досить напруженим. Знову починають ятрити давні рани обох народів, що може вплинути на подальшу співпрацю двох, ще донедавна досить дружніх, держав.
А рани ці, зокрема на Волині, з’явилися ще далекого 1943 року, коли почалася так звана «Волинська трагедія».
Німецька окупаційна влада вирішила скористатись моментом, коли обидва народи не мали своїх держав і боролися за них в умовах німецької окупації, частково співпрацюючи з окупантами. Таким чином успішно використавши на свою користь україно-польський конфлікт.
Волинь же завжди була територією спірною, тому тут і зіткнулись обидві сторони.
11 липня в Польщі вважається офіційним днем пам’яті і мучеництва кресов’ян (тих, хто проживав на «східних кресах»). Тож давайте трішки озирнемося назад, бо згадати треба і українців, що загинули від рук тих самих кресов’ян.
Саме в цей час на Волині і Рожищенському районі зокрема, посилюється діяльність УПА. Провокаційні дії, як гітлерівців так і різних партизанських угрупувань, поляки сприймали, як дії українських повстанців. Як наслідок, з дозволу німецького командування, створюються так звані «пляцувки» (польські націоналістичні організації, що виконували функції самооборони).
У Рожищенському районі однією з найбільших таких організацій була «пляцувка» в селі Копачівка, до якої з’їжджалася націоналістична польська молодь зі всієї Волині, декларуючи «захист польських мешканців краю».
Її ж підтримували німецькі і угорські військові окупаційні частини, що розташовувались в Рожищі. З озброєнням же проблем не було, адже ще у 1939 році, коли Польщу поділили СРСР і гітлерівська Німеччина, військові польської армії заховали зброю в лісах.
Контрольована територія копачівської пляцувки була близько 20 км навколо села. Звідси здійснювалися «акти помсти», а простіше – грабування і вбивства українських селян.
Зокрема від рук поляків постраждали такі села – Рудка Козинська, Башова, Тростянка, Іванчиці, Немир, Навіз, Уляники і інші. Звісно ж, у відповідь теж робилися напади зі страшними наслідками – взаємна ненависть і розкол ще донедавна дружніх народів.
Все це було на руку тодішнім окупантам – теза «розділяй і владарюй», мабуть, буде завжди актуальною. Загалом по цілому районі то тут, то там розкидані могили вбитих у той час як українців так і поляків, ще до сьогодні здійснюються перепоховання жертв трагедії.
Сьогодні дуже важко зрозуміти чому ж так сталося, хто ж поклав початок жорстокій сутичці двох народів?
І зовсім не хотілося б знову ставати по якусь із сторін барикад, знову згадувати старі образи і безглуздо боротися між собою на втіху комусь іншому.
Важливо пам’ятати, щоб не допустити нової хвилі таких же протиріч у майбутньому.
Сергій ЯНІШЕВСЬКИЙ
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі