«Як не смішно це звучить, але вони насправді вірять в те, що бандерівці п’ють дитячу кров…», - рожищенець Михайло Радчук

02 Липня 2016, 11:00
3150

Ще два роки тому, війна для пересічного українця здавалася такою далекою, забутою, незбагненною. Згадували про її нищівне панування хіба що на День Перемоги, коли несли полум’яні тюльпани сивочолим ветеранам, яких щороку ставало все менше і менше…

Та жахливі події, які сколихнули Схід нашої країни, принесли нам нових героїв. Сміливців, які йшли у бій, подекуди не надто вміючи  вправлятися зі зброєю, на противагу добре навченому ворогу. Стояли на українсько-російському кордоні, не знаючи, що чекає наступної хвилини, та що там хвилини – секунди.

6
сім`я Радчуків
сім`я Радчуків

Рожищенець Михайло Радчук, простий чоловік, проте з великим та щирим серцем. Працював на меблевій фабриці столяром. Так в житті склалося, що довелося попрацювати і в Росії, міліціонером-кінологом невідомчої охорони, а ще пізніше, майстром лісу. Як то кажуть, українець знає і вміє все.

Військову підготовку під час строкової служби отримав дуже хорошу. В той час їх готували до війни в Афганістані, та видно Бог вберіг Михайла Радчука від тієї страшної війни,  їх групу направили в Чехословатчину виконувати миротворчу місію. Хоча тепер, за словами чоловіка він добре розуміє, чому їх там називали їх окупантами.

- Армія зробила мене відповідальнішим, цілеспрямованішим, зрештою, я навчився вправлятися зі зброєю, - говорить Михайло Радчук.

Спочатку Майдан не давав спокою чоловіку - все рвався в столицю. Але дружина була дуже категоричною. Більші «протистояння» в сімʼї почалися після заворушень на Сході, коли до війська покликали перших захисників.  Твердо вирішив, якщо піти добровольцем все-таки не вдасться, то як отримає повістку, ховатися не стане.

Призвали Михайла Радчука за другою хвилею мобілізації 6 серпня 2014 року. В той день пройшов медогляд, годину на збори і вже о 18 годині поїхав до ОБПК «Луцьк - 2». Далі - село Дубровиця Рівненської області, пізніше Перебро́ди – пункт пропуску через державний кордон України на кордоні з Білоруссю. Вивчали маршрути, правові аспекти, основне, на що наголошували – використовувати зброю лише в екстрених випадках. 

На кордонні з Білоруссю Михайло Радчук пробув з серпня по січень. А вже 1 березня ОБПК «Луцьк - 1» до складу якої потрапив і наш герой, відправилася в Курахівку, що на Донечинні.

- Що вразило на Сході? Та, мабуть, нічого. Бо я ж працював в Росії, то специфіку життя росіян знав. Ці люди живуть одним днем. Відразу видно: де мешкають українці, там хата в квітах, город чистий, а де вихідці з Росії, там  хата кілками підперта, - розповідає Михайло Радчук. – Бідові там люди, що й  казати…

Спочатку сторонилися наших прикордонників, недовіряли. А згодом і харчі приносили, і добре слово говорили. Та саме страшне, за словами нашого співрозмовника, це те, що там йде дуже потужна психологічна проросійська пропаганда.

- Як не смішно це звучить, але вони насправді вірять в те, що "бандерівці" п’ють дитячу кров, - розповідає прикордонник. – Приходив до нас чотирнадцятилітній хлопчина, сам із Марʼїнки, допомагав, слухав наші розповіді, так як він говорив, «про іншу Україну», а коли вже зовсім звик до нас, то запитав, чи то правда, що бандерівці кров пʼють. Що тут скажеш?

Батьки лякали дітей українськими солдатами і постійно твердили, що хочуть в Росію, у свою примарну ДНР. Але в той же час не нехтували нашими пенсіями та зарплатами.

- Інколи, на кордоні затримували людей із пачками пропусків, перевозили магазинами для автоматів, гроші великими сумами, - каже демобілізований військовослужбовець. – Були пропозицїі пропустити заборонений вантаж за хорошу винагороду. Але ми ж добре розуміли, куди це все піде і кому це везуть.

Прикордонна служба важка психологічно. Жінки, аби пройти без пропуску, прикривалися грудними дітьми. Проклинали військових та звинувачували, що вони воюють за Порошенка та Яценюка. Намагалися кордон перейти в недозволених місцях. Був випадок, коли Михайло Радчук врятував жінку з дітьми від неминучої смерті. Адже, зробила б вона лише крок – і зачепила б розтяжку…

Прикро було нашим солдатам, за словами співрозмовника, що представники місії ОБСЄ вели себе досить часто зухвало, а на кордоні і взагалі для них «зелений коридор», як їхали, так і поїхали. А хто в машині, кого повезли чи що, про це годі й гадати. Перевіряючі майори приїздили тільки тоді, коли «сонечко блисне», а коли болото, дощ чи сніг, їх в зону АТО і «пряником не заманиш». Проте, зазвичай, вони першими отримували звання учасника бойових дій. А таким, як Михайло Радчук, доводиться ще й після демобілізації по кілька місяців чекати на заслужену посвідку та пільги.

Траплялися на Сході перепади з харчуванням, але тут приходили на допомогу рідні та близькі, місцеві волонтери. А особливо, Михайло Радчук вдячний за продуктові та речові посилки профспілці викладачів Рожищенського коледжу ЛНУВМ та БТ ім С.Гжицького.

- Бувало всякого на війні, але головне не вживати спиртного та працювати командою, тоді все буде добре, - стверджує Михайло Радчук. – Командувати має той, хто це вміє робити. І тут немає значення, скільки зірочок на плечах. Але якщо прийдеться, то знову піду.

Почувши завершальні слова, дружина Надія лише зітхнула: «Тож треба таким патріотом вродитися, для нього Україна – перш за все, ще б всі так думали про неї, як він, то б і жили ми краще…».

- А як інакше, ото маю дві Надії і мушу думати про їх майбутнє, - посміхається чоловік та бере на руки шестирічну донечку Надійку.

6
Надійка Радчук
Надійка Радчук

 

На згадку про далекий Донбас, але недалеку війну (бо ще й досі чує отой гул та стогін землі від вибухів, - авт.), в кімнаті у солдата висить український прапор. Тут і зазнімкували його із донечкою - тією надією на світле та радісне майбутнє.

5
з донечкою Надійкою
з донечкою Надійкою

Розмовляла Ірина Зенц

Коментарі
18 Липня 2016, 18:57
мій брат дуже кросивий
19 Липня 2016, 16:30
Мены хресний сподобався ,ы тьотя Надя ,Надыйка моя сестричка але хресний люкс
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024