Куди поділися євреї з Рожища?
-
-
>
-
>
-
>
6283
Джерело: Сімейний фотоархів Любов Леубев
Наше провінційне містечко Рожище має багату історію.
Зручне розташування, поблизу шляху Київ-Варшава, сприяло розвитку та приросту населення. Після Першої світової війни в Рожищі з’явилося багато заводів та фабрик, процвітала торгівля. В першій половині ХІХ століття на околицях містечка було побудовано кілька суконних фабрик, де переробляли вовну. З того часу цей район отримав назву Вовнянка, яка збереглася до наших днів.
У 1870 році тут уже мешкало 860 жителів, було 192 будинки, православна церква, каплиця, молитовний будинок євангелістів, синагога, 27 сукновалень, 2 цегляні заводи, пивоварня, 17 крамниць.
У Рожищі проживало понад 60% євреїв. Вони мирно співіснували з поляками, німцями, українцями, займалися торгівлею та іншими робітничими справами. Однак на сьогодні представників цієї національної групи в райцентрі фактично не залишилося...
Любов Леубев – чи не єдина в Рожищі єврейка, яка залишилась жити на Батьківщині. Бо шукати кращої долі за кордоном євреї почали одразу після Другої світової війни. Любов Леубев досі пригадує страшні розповіді свого батька про воєнні будні, через які довелося пройти.
«Мій батько був кравцем і до війни жив і працював тут. Але прийшли німці, всю його родину забрали в гетто. Його перша жінка і діти загинули. Хто жив у ті часи недалеко від Стиру, ще пам’ятає багато крові та як земля ворушилася від трупів євреїв, яких німці ще живими закопували. Моєму татові вдалося врятуватися і пішов він служити в армію, всю війну пройшов на фронті – шив для солдатів», — згадує Любов Абрамівна.
Жінка розповідає, що в Рожищі було два місця розстрілу євреїв: біля Стиру – поблизу Топільного та на межі з Копачівкою. Загалом, в часи війни в райцентрі розстріляли понад 6 тисяч людей, з них – майже 85% становили євреї.
Повернення Абрама Леубева в Рожище перед закінченням війни теж було не медове: чоловікові довгий час довелося переховуватися від німців в лісах та в сім’ях на Дубищі. Власне, там він і знайшов свою долю.
«Моя мама – полька, вже після війни вони одружилися. Мій тато так і працював кравцем, потім народилися ми, діти. За його заслуги на фронті ми отримали житло, допомогу», — каже моя співрозмовниця.
Були в місті і дві синагоги, які потім згоріли. Любов Абрамівна ще навіть пам’ятає і ринок, де торгували після війни здебільшого євреї.
Після жахіть гетто, масових розстрілів, поневірянь більшість єврейської громади емігрувала до Канади та Ізраїлю. В Рожищі євреїв ставало дедалі менше. Люди старшого віку помирали, молодші виїхали закордон. Скористалася програмою репатріації і дочка Любові Абрамівни – Людмила.
«Моя дочка з чоловіком і трьома дітьми вже виїхала в Ізраїль по цій програмі. Все для них робили за державний кошт. Їм влаштували комфортний переїзд з речами в Київ, потім переліт в Ізраїль, далі відвезли в місто Акко, де вони мають проживати постійно, надали безкоштовно житло. Їм дається півроку, щоб вивчити мову, теж безкоштовно, обіцяють забезпечити роботою, а далі – мають йти на власний хліб», — розповідає Любов Абрамівна.
Має намір скористатися цією програмою і молодша дочка жінки Ірина. Втім, сама пані Любов про таке поки і не думає – кволе здоров’я не дозволяє пережити переліт.
Ті, хто не наважився покинути свою малу Батьківщину і залишився на Волині, мають моральну і матеріальну підтримку від Волинської єврейської релігійної громади прогресивного іудаїзму та Рівненського обласного благодійного фонду «Хесед Ошер»: тим, хто потребує, надають кошти, гарячі обіди, ліки тощо
Знищеним євреям, на місці розстрілів, коштами релігійної громади та завдяки меценатам з-за кордону встановлені пам’ятники.
Сумні корективи в демографічний розвиток містечка Рожище внесла Друга світова війна, тому така велика національна група, як євреї, покинула його, але залишила по собі багату та цікаву історію, яку нащадки повинні знати.
Коментарі