«Наша людина» у Валер’янівці

«Нашою людиною» Євгенію Михайлівну Папко з невеликого волинського села Валер’янівка назвала головний редактор «Дня» Лариса Івшина, коли дізналася, що у свої 82 (!) жінка пішки долає 7 кілометрів у райцентр до бібліотеки і любить читати історичну літературу.

За таку вірність книзі та історії Євгенія Михайлівна отримала подарунок від «Дня»: книгу «Україна Incognita», що була першою у бібліотеці газети, але й досі актуальна, переживши вже кілька перевидань.

Питання, коли ж з’явиться Євгенія Михайлівна у бібліотеці, хвилювало найбільше. Звісно, в її Валер’янівку можна доїхати і маршруткою, але ходить вона туди аж один раз у тиждень. Та й цікавіша зустріч саме в бібліотеці, активною читачкою якої жінка стала в останні три роки.

Провідний бібліотекар відділу обслуговування Галина Антонюк (і валер’янівська невістка) показує формуляр Папко. За минулий рік Михайлівна прочитала майже 50 книжок! Ну й хто сьогодні із нас подібним похвалиться?! Перевагу віддає художнім творам на історичну тематику (Лис, Іваничук та інші), детективам і ніколи не бере книжок «про любов», бо її, каже, немає.

Директор Рожищенської районної бібліотеки Світлана Осипчук розказує, що читачів поважного віку в них чимало. Особливо багато тих, кому вже за 70. Мабуть, дочитують те, що не дочитали у молодості. У самій Валер’янівці, звідки Євгенія Михайлівна, також є активна читачка 76-річного віку Марія Антонюк, яка через проблеми зі здоров’ям не виходить з хати. І книжки їй передають через родичів. Є у самих Рожищах 84-річний дуже активний читач Степан Дудік. Але бабуся Женя (як її називають у бібліотеці) має особливий статус. Цієї зими вона вибралася у бібліотеку навіть дуже морозної та сніжної пори, коли у село і автобус не ходив. Зворушені такою вірністю книзі бібліотекарі її і чаєм напоїли, і розказали про неї на своєму сайті. Так і стала проста жінка з маленького села, в якому немає і півтори сотні мешканців, своєрідною «зіркою» для преси. Про неї писали, знімали сюжети і навіть хотіли зробити телепередачу, але на неї баба Женя ще не дала своєї згоди. Популярність певною мірою посприяла й у вирішенні її проблем. Коли ми з нею зустрілися в бібліотеці, то працівники передали їй посилку зі Львова, в якій був світильник. Адже донині баба Женя читає при лампочці, яку прикриває газеткою... Добрі люди і книжок їй наслали.

Книга «Україна Incognita» від газети «День» зацікавила тим, що вона «про історію». Життя і доля баби Жені — це також історія України. Родом вона із Холмщини, із села Гусенне, що над самим Бугом. З краю, з якого походили усі її найдавніші предки, виселили під час сумнозвісної операції «Вісла». Спочатку на Одещину, а потім родина перебралася на Волинь, щоб бути ближче до дому... Женя мала тоді 10 років. Тож розповідь її про пережите дуже детальна і зворушує до сліз. У Холмі (тепер це Хелм Республіки Польща) був, пригадує, табір для радянських військовополонених. Траплялося, що вони звідти втікали, і родина Жені допомагала їм перейти через Буг (де було дуже мілко) на Волинь, тоді одну з областей Радянського Союзу. Пам’ятає, як і кого переводила, як один із німців, що квартирували у їхній хаті, мало не застрелив батька, який також провів чоловіка до Бугу...

Із новим світильником і новою книгою, подарунком від «Дня», Євгенія Михайлівна і вирушила назад, у своє маленьке село. Не захотіла, щоб (на пропозицію бібліотекарів) хтось днями підвіз би їй ці подарунки додому. Напрочуд привітна, позитивна і щира, хоча в житті зазнала всякого. Коли помер чоловік, найменшому синові (а має чотирьох дітей) було лише два роки. Важко працювала у колгоспі. Давно на пенсії, яка, звісно ж, мізерна. Ніколи не могла дозволити собі купити книжок. Проте тепер читає і не може начитатися.

Наталія МАЛІМОН

Газета "День"