Волонтер як діагноз: рожищенці, які допомагають війську в тилу

Благодійники з народу…

72-річна Олена Боднар – пенсіонерка. Коли почалася війна на Cході України, бабця вирішила хоч чимось, але допомагати. З кожної пенсії носить до місцевих волонтерів по 50–100 грн на потреби бійцям. За словами бабусі, продуктами хлопцям нема змоги підсобити, тож вирішила купувати вживані вовняні светри, згодом їх розпускає, і невдовзі вони перетворюються на теплі шкарпетки. В кожну пару вкладає молитви, які читаються перед боєм, та щирі слова підтримки солдатам. І на Схід… А скільки зв’язала — вже й лік втратила. Та й узагалі, не вважає, що робить щось особливе, каже лишень: «А хіба можна інакше? Там же наші рідні діти. Ми всі від заходу до сходу маємо їм допомагати».

Ця людина завжди підіймалася за правду та Незалежність рідної країни – Олександр Дулюк. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності. З початку і до кінця був у Києві, будував барикади, тримав оборону Майдану. Не злякався й тоді, коли «Беркут» ішов у наступ, а на землю впали перші воїни Небесної сотні. Як на Сході зав’язалися сутички, він став очільником ГФ «Народна самооборона м. Рожище», разом із побратимами організовує збір усього необхідного на фронті, залучає до благодійності приватних підприємців. А також Олександр узяв на себе неприємну, але таку необхідну місію – доставку загиблих Героїв додому.

Унікальний випадок у нашому Рожищенському краї, коли волонтерять і чоловік, і дружина – це подружжя Валерія та Віри Шварцкопів. Місцеві підприємці, перші з тих, хто їздив до Києва відстоювати гідне життя під час обох Революцій – Помаранчевої та Гідності. Вони разом з іншими членами міської «Народної самооборони» взяли на себе місію із забезпечення бійців АТО харчами, обмундируванням, одягом та ін. Неодноразово їздили на Схід самі. Віра Василівна встановила контакти з іншими волонтерами. А для бійців ця жінка – незамінний психолог, який завжди вислухає, поспівчуває, порадить… Вона стала підтримкою для людей, у яких ця війна забрала найдорожчих. Активно розшукувала тих, з ким втратили контакт рідні, допомагала в організації перевезення загиблих військовослужбовців до рідної сторони. До речі, їхні дві донечки Віка й Іра активно допомагають батькам у волонтерській діяльності.

Володимир Добровольський – водій-волонтер. Коли взнаєш його ближче, то розумієш – на таких чоловіках тримається наше сьогодення. Після того як за станом здоров’я Володимира не зарахували до лав армії, він узяв на себе відповідальність за доставку вантажів у зону АТО. Здійснивши вже безліч поїздок на територію, де ведуться бойові дії, щоразу долаючи по 3 тис. км та доставляючи гуманітарну допомогу для українських вояків, призвичаївся до цієї справи, бо вважає її необхідністю в цей складний для країни час.

Його на теренах Рожищенського району називають «воїном добра» – це людина, яка не тільки говорить, а своїми діями показує, що на українській землі є справжні патріоти. Це волонтер, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників району Руслан Хомич з Кроватки. В мріях цього чоловіка — квітуча Україна та засіяні поля. Але коли рідна земля почала здригатися від вибухів і полилася перша кров, пріоритетом для Руслана стала допомога військовим. Він був першим, хто повіз допомогу в Крим під час анексії. «Фарширував» коробки продуктами, закуповував амуніцію, одяг і не раз їхав на Донбас, туди, де страшно від того, як «рідна земля стогне»… А пізніше, заручившись підтримкою друзів, почав їздити на передову та лагодити несправну техніку бійцям АТО. Нині на їхньому рахунку – понад сотня відремонтованої авто- та бронетехніки різної складності, яку «ремонтна бригада» поставила «на ноги» як на полігонах, так і безпосередньо біля самої лінії фронту.

Мама загиблого Героя Олександра Плоцедима – Галина Іванівна. Горе цієї жінки не переказати словами. Вона втратила найрідніше – сина. І здавалося, що під таким тягарем людина опускає руки та втрачає сенс життя. Та Галина Плоцедим не тільки взяла себе у руки, вона стала активним благодійником. Щомісяця мама загиблого атовця приносить у місцеву «Самооборону» левову частку зароблених грошей, а також – продукти, закрутки та все, що необхідне хлопцям на передовій.

Керівник аматорського театру  РД «Просвіта» Наталія Марценюк – незмінна ведуча та сценарист усіх благодійних концертів, які організовували активісти «Самооборони». Вона вміє втілити в життя усі неймовірні задуми, тримаючи увагу глядача від початку до кінця. Жінка не жалкує свого вільного часу для того, щоб допомогти армії, адже впевнена: Україна починається з кожного з нас. 

Людмила Семера та Лілія Мартинюк – ці дві талановиті, заповзяті та цілеспрямовані вокалістки неодноразово разом із активістами-самооборонівцями їздили по селах з благодійними концертами. Пісні у їхньому виконанні не просто зачаровують, вони настільки проникають у душу, що хочеш не хочеш, а сльози котяться по щоках… Людмила Семера як керівник вокального ансамблю «Зорепад» Будинку дитячої творчості залучає до волонтерства і своїх вихованців, які залюбки беруть участь у благодійних концертах – Анастасію та Світлану Поліщук, Анну Березовську, Іринку Козинець та Івана Шуляка.

Ірина Зенц