Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Аби хлопці були здорові і не було війни в Україні», - мріє багатодітна мама Олена з Валер'янівки

11:15 12.05.2018
1059

У кожного своє щастя. Одні, аби бути щасливими, прагнуть до статків, інші – до визнання та високої посади, а дехто щасливий у материнстві.

Олена та Олександр Лавренчуки познайомилися, коли дівчині виповнилося п’ятнадцять. Він, статний та змужнілий, щойно повернувся з строкової служби. Матір Олени Надія Андріївна наполягала - ще замала для серйозних стосунків. Але минав час, дівчина закінчила школу, вивчилася на швею. І як дорослішала та розквітала Олена, так і міцніло перше юначе кохання, - передає ІА «Волинські новини».

У 2001 році Олена та Олександр одружилися. Він, рожащанин, пішов у приймаки у невеличке село Валер’янівка. А у 2003 році Бог послав подружжю первістка Андрія. Звичайно, найбільше тішився народженню сина Олександр - буде татові підмога.

Олена Леонтіївна виховувалась у багатодітній родині, тож змалку звикла до гурту, до братерської допомоги. Молода мама мріяла щонайменше про трьох діток у своїй сім’ї. Тож за два роки лелека знову навідався до Лавренчуків – народився синочок Віктор.

А коли у 2009-му жінка зрозуміла, що знову носить під серцем маля, щиро мріяла про дівчинку. Та знову народився син - Роман.

- Дитина здорова, от і добре, - втішала себе молода мама, яку Бог щедро обдаровував синами.

Жили Лавренчуки, як і всі в селі – взялися обробляти землю, утримували господарство. Олександр, хоч і народився в місті, душею прикипів до землі. Обробляли паї, які дісталися родині після реформування колгоспу, за виручені від вирощеної сільгосппродукції гроші намагалися для полегшення праці придбати техніку. В усьому підтримувала чоловіка Олена. Ніколи вона не боялася роботи, навіть навчилася трактором кермувати, аби в літню спекотну пору жнив допомагати чоловікові відвозити намолочений врожай.

Після народження Романа сім’я Лавренчуків поповнилася ще двома синами - Ігорчику нині п’ять, наймолодшому Тарасику – лише сім місяців.

Біля обійстя Лавренчуків – великі сільськогосподарські будівлі, техніка. Одразу видно, тут не байдикують.

- Маємо велику родину, то мусимо працювати, - говорить Олена Леонтіївна. Утримуємо три корови – це постійний дохід, хай і не надто значний. На землі вирощуємо зернові, маємо й малину. Загалом, мій чоловік береться до всього. Вигідно вирощувати часник – садимо часник, є збут полуниці – садимо полуницю. Він гарний господар і дбайливий батько.

З розповіді жінки розуміємо, що Олександр Миколайович – не просто глава сімейства, за ним дружина почувається, як за кам’яною стіною, бо має і підтримку, і пораду. Та сьогоднішня наша розмова про маму, про хранительку сімейного вогнища, тож намагаємось перевести мову саме на особистість Олени Леонтіївни, розпитуємо хлопців, яка у них мама?

- Мама у нас добра, - першим відповідає на моє запитання говіркий та непосидючий п’ятирічний Ігорчик.

- Не сварить вас?

- Мама спокійна, але якщо щось зробимо, то, звичайно, без виховного моменту не обійдеться, - долучається до розмови найстарший із синів – дев’ятикласник Андрій.

- В школі завжди цікавиться не тільки нашим навчанням, а щонайперше – поведінкою, - говорить семикласник Віктор. – Вчить нас в будь-яких життєвих ситуаціях бути відвертими, якщо щось сталося, то обов’язково розповісти, адже неправда рано чи пізно, а таки викриється.

- Діти у мене хороші, я можу довірити їм будь-яку роботу. Треба в хаті придбати, допоможуть. Працюємо в полі – теж разом, нема великої проблеми, якщо й Тарасика попрошу побавити. Не раз чоловік говорить, що ніби маємо одних синів, а вони більше мені допомагають, аніж йому, - говорить багатодітна мама.

Коли заводимо мову про те, яке майбутнє бачить для своїх синів, Олена Леонтіївна зізнається: «Усі хлопці різні за характером. Андрій – спокійний, врівноважений, йому подобаються точні дисципліни. Два роки поспіль виборює призові місця на районних та обласних олімпіадах з хімії та фізики. Як переможець, їздив відпочивати в «Артек-Буковель». Тому підтримую його мрію вступити до вищого навчального закладу. Віктор теж вчиться непогано, та він у нас більше спортсмен. А ще – перший татів помічник, адже захоплюється технікою».

Мовчазний Рома, що закінчує третій клас, доки ми розмовляли, захоплено грав в інтернет-гру «Ферма». Можливо, саме він буде татовим приємником у господарських справах. Хтозна, час покаже. Бо й малий Ігорчик не раз, за словами Олени Леонтіївни, просить: «Мамо, дай мені таку роботу, щоб я замучився».

Та найбільша мрія багатодітної мами – аби її хлопці були здорові і не було війни в Україні. Бо строкову службу, що є школою справжнього чоловіка на думку глави сімейства, мають пройти всі сини.


Олена Леонтіївна відверто говорить, що вважає себе щасливою мамою і дружиною, хоч зізнається, що не завжди легко дати лад великій родині. Та є у жінки надійний тил - мама Надія Андріївна. Вона перший порадник Лавренчуків і в справах господарських, бо багато літ очолювала городню колгоспну бригаду, і у справах домашніх. Наприклад, завдання Олени Леонтіївни – подоїти корів, а довести до ладу молоко – це вже обов’язок Надії Андріївни. А ще бабуся – перша помічниця у догляді за дітьми. Олена через день розвозить молочну продукцію на замовлення, а молодші сини лишаються під бабусиним наглядом.

Коли запитуємо Олену Леонтіївну про основні принципи сімейного виховання Лавренчуків, жінка перелічує, довго не задумуючись.

- По-перше, має бути повага до батьків. У нас, наприклад, татові завдання не обговорюються. Діти розуміють, якщо тато каже, то так має бути. Не нехтують і моїми проханнями про допомогу. І якщо щось не так, я ніколи не кричу, а пояснюю синам. Добрим словом, а не палкою чи криком, можна досягти значно більше у стосунках з дітьми. Я точно знаю, сама виросла не битою, то й з синами намагаюся порозумітися ласкою, добрим словом.

По-друге, привчаємо хлопців до роботи, аби вони розуміли, що, де, і як береться, цінували те, що мають. От, наприклад, захотіли мобільні телефони – працювали на збиранні малини на рівні з усіма. Частину грошей заробили, ще частину доклав тато.

По-третє, вчимо бути відвертими, підтримувати та допомагати один одному. Бо в дорослому житті дуже важлива підтримка близьких.

А загалом, як на мене, у сімейному вихованні найважливішим є приклад дорослих. Бо модель сім’ї діти черпають з середовища, в якому зростають.

Жінка не може назвати себе щасливою, якщо не відчуває сильного чоловічого плеча. А якщо у сім’ї лад та спокій, то й діти в радість. І не відчуваєш тоді втоми від постійних домашніх клопотів, від монотонної щоденної роботи, - підсумовує свою розповідь багатодітна мама.

Ми ж, плануючи розповісти про щасливу у материнстві жінку, після розмови з героїнею зрозуміли, без щасливої сім’ї нема щасливої жінки та матері. Напевне, саме тому в календарі пам’ятних дат День сім’ї та День матері знаходяться за кілька днів одне від одного.

Тетяна Боярин

Коментарі
23 травня
Сьогодні
Вчора
21.05.2018
20.05.2018
19.05.2018
18.05.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин