Революція Гідності у спогадах рожищан – учасників Майдану

Сьогодні, 21 листопада, – День Гідності та Свободи. День, коли українці зробили свідомий вибір йти вперед, вкотре виборювати свою свободу, відстоювати гідність і справедливість, висловити своє обурення проти обману, свавілля та насильства з боку злочинної влади та екс-Президента Віктора Януковича. 

Редакція Район.Рожище повернулася до подій того славного і водночас трагічного минулого у спогадах рожищан, які першими відправилися на Майдан до Києва...

 «НОВИЙ ДЕНЬ. ПОЧИНАЄТЬСЯ НОВА ІСТОРІЯ»

Це пророча світлина, яку зробив та якій дав назву невідомий фотограф з Михайлівської площі. На ній — ті, хто першим з Рожищенського краю поповнив лави Майдану: В’ячеслав Поліщук, Володимир Добровольський, Олександр та Вадим Дулюки, Віра та Валерій Шварцкопи, Сергій Ладчук, Сергій Грицюк, Павло Іванюк та інші.

«Щоб підтримати євроінтеграцію України, ми з Олександром Нікончуком вийшли на площу в центрі Рожища з європейським прапором. На жаль, в той час нас ніхто не підтримав, щоправда, і не завадив, — пригадує Олександр Дулюк. — Але останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння, стало побиття студентів на Майдані. Тому вже 30 листопада ми поїхали до Києва. Страшенно боляче було дивитися, як ці діти, налякані, побиті, ховалися в стінах Михайлівського собору…».

«1 грудня, обідньої пори, на Народне віче в центрі Києва зібрався понад мільйон людей, згодом учасники рушили колоною Хрещатиком до Майдану Незалежності. Відвоювали у правоохоронців стеллу і повісили прапори України та Європейського Союзу на каркас ялинки», — додає Віра Шварцкоп».

Прикрасою на тій ялинці був і наш оригінальний плакат зі словами: «Беги! Витя! Беги! Рожище». Ідея виникла у Олександра Дулюка, слова — Вадима Зінгеля, ну, а намалював його рожищенський художник Віталій Шевченко. До речі, плакат добре видніється на відзнятому кліпі журналіста Азада Сафарова «Вітя, чао!».

Кожен з рожищенських учасників Майдану зазначає, що він стояв не стільки заради євроінтеграції, як тепер всі говорять, скільки проти диктатури Януковича, злочинної влади та свавілля чиновників. Навіть лідери, які зі сцени стримували народ, не вірили в його силу. Бо, коли учасниця Майдану Віра Шварцкоп мала нагоду порозмовляти з Юрієм Луценком, йому здавалося смішним бажання жінки скинути Януковича, він сподівався лише на усунення уряду Азарова.

Аби побачити, чим живе Антимайдан, Віра Шварцкоп разом із подружжям Олега та Юлії Климюків при першій можливості пішли подивитися до «зачиненої зони». «Зухвалі та агресивні, їх зачиняли, як звірів в зоопарку, — розповідає революціонерка. – Ми намагалися поговорити, налагодити відносини та переконати у тому, що не все в житті продається і купується. Натомість антимайданівці почали кидати нам під ноги пляшки, наповнені снігом…».

…І БУДУВАЛИ БАРИКАДИ

«Було водночас і дивно, і радісно, коли кияни, повертаючись з роботи, кидали свої сумки та приєднувалися до нас. Набирали сніг в мішки та зводили із них стіну, — пригадує учасник Революції гідності Леонід Войтюк. – До сліз пройняла картина, коли побачив, як на Майдан прийшла мама з двома маленькими дітками, яким не більше чотирьох років. Вона розповідала їм, що таке Майдан, чому зібралися тут люди і як нині важливо їх підтримати. А вони, в свою чергу, слухали та маленькими лопатками насипали в мішки сніг. В такі моменти здавалося, що гори звернути можна, бо знаєш, заради кого потрібно, врешті-решт, будувати таке майбутнє, в якому гідні жити наші діти… Добре пам’ятаю, як ломами били бруківку і до нас підійшов старенький дідок та приніс козяче молоко, сумно, зі сльозами на очах промовивши: «Пийте, синочки, воно дасть вам сил…».

«Напевно, найбільше запам’ятався перший штурм барикад, — додає Олександр Дулюк. – Файна погода була того дня: морозець, падав сніг, грала музика… Ми готувалися до розгону, але, коли на Лютеранській Беркут почав активно нас притискати — це було страшно. Та кожен стояв за ідею, стояв до останнього. Що ми тоді могли зробити? Тільки співати Гімн. Та з кожним ударом дзвонів, які гучно лунали із церкви, людей ставало все більше і більше…».

ВІДЛІК НЕПОВЕРНЕННЯ ПІШОВ…

А далі на білосніжний сніг полилися перші краплини крові… Все гучніше співали Гімн… І над Майданом вперше зависла «Плине кача по тисині», яка на роки стане передвісником скорботи. «Коли вбили Сергія Нігояна, мабуть, було страшно, — розмірковує Віра Шварцкоп. – Проте я особливо запам’ятала, як навколо ходили люди з перев’язаними головами. Куди не глянь — скрізь закривавлений сніг. Дуже багато татарів. Тому після анексії Криму так було прикро за них, адже вони, як і ми, боролися заради світлого майбутнього…».

«Дуже було шкода хлопців із внутрішніх військ, які стояли живим щитом перед нами, — говорить Олександр Дулюк. — Молоді, змучені, надворі сильний мороз, а вони в літніх берцях, аж сині від холоду. Вони не тільки нічого гарячого годинами не мали змоги попити, навіть в туалет не ходили. Від запропонованих нами чаю та кави відмовлялися, — наказ! — але коли ми кидали їм цигарки, то брали. Натомість беркутівці за їхніми спинами і чаювали, і добре харчувалися, і випивали… Болісно було спостерігати й картину, коли беркутівці штурмували нас, перестрибували барикади, тупцюючи на спинах хлопців з внутрішніх військ…».

Інститутська, Грушевського, Лютеранська… Наші рожищенські революціонери брали активну участь у всіх протистояннях. Вірили, що неодмінно відстоять свободу та гідність українського народу.

А ВІЗ І НИНІ ТАМ?..

«Мені дуже сподобалися слова Руслани Лижичко про те, що ті, хто прийшов до влади з Майдану, повернули у владу тих, хто стріляв у Майдан, — резюмує Віра Шварцкоп. — Дуже шкода, що наших людей не вчить біда. Жоден винуватець у смерті Небесної сотні не покараний. Люди, замість будувати світле майбутнє, дбають про власну вигоду. Вони були і є продажними, що й довели нещодавні вибори …».

 «Я пам’ятаю слова Саакашвілі, який казав: «Якщо ви робитимете реформи швидко, то у вас все вийде. Якщо ви затормозите – все, нічого не буде». Так і сталося – нічого не вийшло, — додає Олександр Дулюк. — Якби ж знаття, що все так складеться сьогодні, то той, хто після законів 16 січня казав зі сцени про кулю в лоб, мав би її отримати. Все горіло, люди чекали, а лідери не хотіли кардинальних змін. Зі всіх телеканалів нам говорили, що на Майдані сформувалося громадянське суспільство, але насправді це не так. Бо в нас багато ворогів всередині країни, які не хочуть не тільки змін, вони самі не хочуть змінюватися»...

Свобода і гідність завжди панували в українській душі. Козаки йшли на палю за віру, ідею і волю. Студенти під Крутами знали, що йдуть на смерть, але не відступили, бо розуміли, за що воюють. Помаранчева революція та кривава Революція Гідності показали, що в Україні є люди, які ніколи не схилять голів перед свавіллям та продажною владою. І, можливо, нині їх меншість, але вони є! Віри та волі вашому серцю! Слава Україні та героям, які зросли на цій землі!

Записала Ірина ЗЕНЦ

Фото Олега КЛИМЮКА