Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Добре, коли бандери прийдуть, а як поляки!? Страшно жити було», - Хівонія Кицун з Кияжа

17:16 20.11.2017

Хівонія Кицун з Кияжа, 20 листопада зустріла свій 90-літній ювілей. Журналісти Район.Рожище напередодні завітали до обійстя жінки.

Паморозь вже давно лягла на її голову, роки поорали зморшками обличчя, але в очах панує мудрість та любов.

Бабусина доброта змушує рідних раз-по-раз їхати у віддалене село Рожищенського району, аби почути її пораду, отримати благословення, або ж просто посидіти поруч рідної людини.

Поринаючи у спогади, Хівонія Андріївна помітно смутніє. Звісно, обпалена війною юність, виринає у спогадах жахливими картинами та досі стискає серце болем.

Народилася жінка далекого 1927 року. Батьки були простими сільськими робітниками. Важко трудилися на землі, але дякували Богу за кожен прожитий день.

Біда постукала вперше у їхні двері, коли зовсім маленьким помер у Хівонії брат. То було невимовне горе для родини, яке довгі роки краяло серце бідної неньки нашої співрозмовниці.


Коли ж ворожий чобіт ступив на українську землю, батька Андрія забрали до війська. Там і отримав поранення, а через пів року помер. Тож єдиною підтримкою у матері була 17-річна донька, яка не дивилася чи то жіноча, чи чоловіча робота, засукавши рукави приступала до праці.

«І плуг, і косу в руках тримати вміла, - каже Хівонія Кицун. – А що робити? В нас було 7 гектарів землі, її ж обробити треба. І все вручну, машини позабирали на фронт, а несправні не було кому ремонтувати, бо ж чоловіки на війні пішли. Радянська влада заставляла здавати «ставку», маєш не маєш, а здати мусиш рівно стільки, скільки тобі призначили. Той працювали зранку до смерканку в парі з мамою».

За словами Хівонії Андріївни, великих боїв на території села не було. Але коли фашисти були на підступах, то їх вивозили до Переспи. Проте, як стверджує довгожителька, більше страху мали від поляків, ніж німців.

«Поляки часто нападали, - розповідає жінка. – Одного разу були б спалили нам село. Вже йшли з конкретною ціллю. То якби не німці, які тут у нас мали майонтки, то геть до чиста знищили б Кияж».

Важка пора була для селян. Вдень ще вільніше себе почували, а от коли приходила ніч, то завжди чекали біди.

«Завше були наготові: вдягалися, взувалися, сходилися з сусідами в одну хату, хтось вартував на дворі, решту в середині юрбилися, - розповідає Хівонія Кицун. – Бо ж то не знаєш яку нечисту принесе.Добре, коли бандери прийдуть, то ті нічого не зроблять, а як поляки!? Страшно жити було».

Відразу після війни, за словами співрозмовниці, теж було несолодко. Багато бандитів шастали дворами, вбивали, відбирали останнє. Коли почали створювати колгоспи, мусили віддавати землю. Коли не віддаєш добровільно, то відберуть, а землю під городину дадуть в болоті. То що робити двом жінкам? Звісно, віддали, та й на роботу днями й ночами ходили. Різноробочі були задіяні скрізь, бо ж будували все з нуля.

«Спочатку важко було, - зітхає старенька. - Як льон рвали, то руки до крові здирали, але обмотували ізолентою та й знову до праці. А прийдеш додому – треба господарку порати. Тридцять п’ять років робочого стажу маю…».

У двадцять літ вийшла Хівонія заміж за переселенця з Галичини Василя. Поблагословив Господь жінку добрим чоловіком та чотирма дітками – Володимиром, Анатолієм, Євгенією та Віктором. Вже сьогодні й не знає, як справлялася з роботою в колгоспі, дома та дітьми. От попорає хазяйство, дітей нагодує, спати вкладе, їсти наварить, лад в хаті наведе та попре одяг, бо ж діти мають завжди чисті й охайні бути та й… сяде прясти чи вишивати при гасовій лампі.


«Любила вишивати, ще десь ті вишивки й досі є, - посміхаючись каже 90-літня бабуся. – Та й полотна треба було справити, бо ж і одіти діток хочеться у гарне. Топіро дивляться, щоб щось імпортне купити, а раніше, що сам справив, то й маєш».

Слухаючи бабусю, дивуєшся, як ото стільки всього ті руки могли переробити. А вона посміхається й каже: «То я ще у 2010 році корову доїла. От тільки тоді як поламала ногу, то так вже й не можу. Тепер донька Женя з чоловіком Сергієм хазяйнують».


Шістдесят п’ять років прожили в купі Хівонія та Василь. Завжди ладналися, бо в сім’ї, як каже бабуся, треба не тільки говорити, а й вміти слухати та чути. А взагалі, за спостереженнями довгожительки, раніше люди були більше згуртованими, відкритими та щирими.

«За моєї молодості люди на вечірки ходили, більше спілкувалися, - каже Хівонія Андріївна. – Та й на відпочинок часу мало мали, а зараз прийшов з роботи і за телевізор. А ми на будні й присісти не мали коли, лише в неділю на танці йшли. Зараз люди набагато ліпше живуть».

Та найбільше щастя для бабусі, коли злітаються звідусіль її ластів’ята. А до рідного гнізда поспішає чимала родина: четверо дітей, сім онуків та п’ять правнуків.

Хочеться щоб Господь дарував Хівонії Кицун міцне здоров’я та щасливих років життя. Бо дякуючи таким людям, ми вчимося жити.


Ірина Зенц

Коментарі

Аронович

20:37 20.11.2017

Здоров'я Вам Бажаю!!!

ВАШ ЗЕМЛЯК

22:58 20.11.2017

ДО 100 ЛІТ ЖИВІТЬ , ШАНОВНА ЮВІЛЯРКО !!!

16 грудня
Сьогодні
Вчора
14.12.2017
13.12.2017
12.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин