Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Рожищанка у липні відсвяткувала свій 102-ий День народження
10:49 05.08.2017

На тихій, заквітчаній вулиці з чудовою назвою в честь талановитого українського Пророка, Т. Шевченка є невеличкий будинок. Саме тут проживає найстарша жителька міста Рожище Марія Черняк, якій у липні виповнилося 102 роки.

На порозі помешкання нас зустрічає пані Валентина, донька довгожительки. Розповідає, що мама вже майже не говорить. Ще донедавна виходила на вулицю, а от кілька днів тому ослабла, лежить. Заходимо до кімнати, Марія Черняк підводиться, посміхається, але сил на розмови немає. Тому на допомогу приходить донька.

Вдивляючись в помережане зморшками лице довгожительки, розумієш, що життя її не було солодким. Звісно, пережити революцію, війну, голод та холод, та ще й з двома дітками на руках не кожен зможе. Але все по порядку…

Народилася Марія Миронівна далекого 1915 року в місті Рожище, у багатодітній сім’ї, де, крім неї, було ще шестеро братів та сестер. Батько Мирон Левчук був на всі руки майстер: і столяр, і муляр. Словом, умів зробити все, що тільки треба. Маріїна мама займалася господарством та дітьми. Так і жили. Не були багатіями, але й не бідували.


Перше випробування для молодої сім’ї розпочалося, коли їх після революції відправили на роботи до Самари. Ще по дорозі найменша сестра Марії захворіла на тиф та померла. Не солодке життя чекало на сім’ю в чужій стороні: жили в бараках, працювали до останнього поту. Ніхто не дивився, що ти бідуєш, ніхто не приходив на допомогу.

Легше стало, коли повернулися в Україну. Спочатку жили у брата на квартирі, а згодом збудували й свою хату на вул. Мазепи.

«Важко було, але ніколи не опускалися руки, Мама розповідала, що ходили до євреїв глядіти дітей. Так і жили», - пригадує донька.

Своє подальше життя Марія Миронівна поєднала з рожищенцем Іваном. Тоді мріяли про довге щасливе життя. Усе вдавалося: і будинок збудували, і хазяйством обзавелися. Бог подарував доньку Валентину. Але коли під серцем носила другу дитину, у їхню сім’ю, як і до багатьох інших, постукала війна.


Чоловіка забрали в армію, а через деякий час молода дружина отримала похоронку. Не дочекався Іван Гнатович народження довгоочікуваного сина…

Марія Миронівна заміж так більше й не вийшла. Усю себе віддала дітям. Працювала спочатку на Піщаному комбінаті, на свинофермі, згодом різноробочою на консервному заводі. А вдома на неї чекали і городи, і хазяйство, і діти. Сама косила, орала вірним коником, молотила… Благо, що брати та батько допомагали, хоча й в самих були великі сім’ї й турбот вистачало.


Важка праця та недоспані ночі далися взнаки та поклали на лікарняне ліжко. У 70-х роках Марії Черняк зробили операцію та видалили нирку. Тоді й пішла на групу по інвалідності. Але й вдома роботи було вдосталь.

Так у праці не зоглянулася, як повиростали діти. Син звив сімейне гніздечко на Вовнянці. Подарував п’ятеро онуків. А ось уже два роки, як відійшов у Вічність. А донька Валентина з чоловіком Іваном жили поряд з матір’ю, народили двох синів.

Пролетіли роки, як лелеки в небі. І хорошого, і поганого було немало у житті у Марії Черняк. Але жінка завжди все переносила з піснею, яка їй допомагала долати труднощі. Довгожителька має гарний здобуток у житті – 7 онуків, 19 правнуків та 4 праправнуки.

На жаль, усі розлетілися з сімейного гніздечка по цілому світу. А 79-річна донька єдина підтримка для немічної матері: нагодувати, помити, поприбирати – все на її плечах. Хоч самій вже не легко, але, вставши зранку, в першу чергу поспішає до матері.

Дивишся на цих жінок і розумієш, як би не випробовувала їх доля, вони покірно винесуть все з Божою поміччю та, звісно, з піснею, яка лунає в душі у кожної з них. Дай Бог ще сили та здоров’я!






Ірина Зенц

Коментарі

123

22:04 08.08.2017

А чому про ще старшу довгожительку міста рожище не розповідають??

20 жовтня
Сьогодні
Вчора
18.10.2017
17.10.2017
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин