Володимир КОРНІЙЧУК: «Хочу будувати справедливу Україну!»

З родини Корнійчуків, які є корінними рожищанами, від УКРОПу на вибори ідуть двоє: батько, Володимир Євгенович, балотується у Волинську обласну раду, а син, також Володимир, — у районну.

            – Завжди був поза політикою, якось сподівався на інших, та настав час, коли зрозумів: ніхто за нас нам раю на цій землі не збудує, якщо самі цььго не почнемо робити. І досить вірити у чужі гасла й знову розчаровуватися, якщо те, що пропонує УКРОП, є у твоєму серці: це патріотизм. Іду у політику, бо в Україні вже надто багато несправедливості, – каже Володимир Євгенович.

            Усе його життя пов’язане з сільським господарством та технікою. Нині він працює торговим представником від організації Волиньагрореммаш». Балотується по 36 округу, в який входять 26 сіл: Дубище, Кобче, Кременець, Луків, Незвір, Крижівка, Навіз, Топільне, Башова, Підліски...

            – Які проблеми у мешканців вашого округу?

            – Були часи, коли я сам вирощував картоплю на 5-6 гектарах. Тому знаю, яка це праця і що потрібно нині селянину. У нас сільське господарство нікому насправді на державному рівні не потрібне. Бо так важко виростити урожай, стільки коштів витрачаєш на добрива, обробіток, а потім не знаєш, кому і за якою ціною те все продаси. Крім виробництва, має бути і переробка. Люди хочуть змін, а навколо наче мертва стіна... Мені виборці кажуть, та й я сам це знаю, що вже замучилися ходити на вибори, бо після них знову настає тотальна брехня. На першому плані у нас скрізь гроші, а де їх брати? А заробити не можуть, не можуть на своїй родючій землі. От і виїжджають у чужі світи на заробітки, а так не повинно бути.

            У тому, як молоді сьогодні важко працевлаштуватися, переконався на прикладі свого сина. Він закінчив машинобудівний факультет Луцького технічного університету, отримував стипендію від фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк»: одну із двох, які виділили на факультет! А закінчив, і ледь влаштувавшись на автозавод, як молодий спеціаліст почав отримувати 1800. Та й ті із затримкою. А стипендії мав 1600! Ставши після служби у Збройних Силах України і як учасник бойових дій на облік на біріж праці, отримував аж 544 гривні. У нас збудована наразі якась абсолютно несправедлива держава...

            – Як ваш син потрапив у зону АТО?

            – Його призвали на срочну службу. Замість дев’яти місяців він відслужив 19. У війсккомат ходив сам, аби призвали, бо ж думав, що за час служби щось зміниться, вирішиться і з роботою... Служба починалася для нього з осені 2013 року у Києві, потім були події у Криму, тоді почалося це так зване АТО... Служив у батальйоні Кульчицького на Сході. Хоча, як відомо, солдатів срочної служби не мали туди відправляти... Опісля були неспокійні події у Придністров’ї, служив на кордоні і там. Що пережив, не дуже і розказує, якось тільки поділився, що коли потрапили в оточення, то кожен із солдатів залишив собі гранату, аби не датися живими ворогу і не потрапити у полон... В армії він був потрібний, а тут – нікому, крім батька-матері. Тому аби змінити таке ставлення до людей, син також балотується від УКРОПу, бо вірить цій політичній силі, людям, які стоять за нею.

            – Напевне, і ви під час зустрічей з людьми у своєму окрузі не раз чули: а які аргументи ти наведеш на користь того, аби голосувати за УКРОП? І що ви кажете?

            – Я наводжу приклад Коломойського: якби не він, якби він не об’єднав патріотів, то ми мали б не тільки самозвану Донецьку Республіку, а і Дніпропетровську і Волинську також. І цей аргумент, повірте, діє дуже переконливо, бо люди і самі знають це, але якось за тотальною брехнею починають призабувати, хто чого, як кажуть, вартий. У суспільстві, навіть у такому сільському районі, як наш, дуже сильне прагнення істинного патріотизму. І ця неоголошена війна зробила нас українцями. Ми понад двадцять років будували Україну, а виявилося, що все – даремно і треба починати спочатку. Я хочу брати участь у побудові справедливої України, і вірю, що мій життєвий та професійний досвід тут не буде зайвим. Як не буде зайвим. А тільки корисрним буде досвід мого сина, його ровесників, які пройшли війну і по-іншому трохи вже диявляться на цей світ. Вони цінують Україну більше, ніж ті, хто прожив у мирі і тільки вимагає від неї: дай.

            У нас ще звикли кивати на правителів. А хто їх вибирав, як не ми самі? Якщо люди і далі продаватимуть свої голоси, а не думатимуть над вибором, то ще 5 років питатимуть, чому так погано живуть, а в нас нічого не зміниться ще сто років! Я довіряю УКРОПу та Ігорю Палиці, бо я бачу його справи, бачу, що людина хоче залишити свій слід на рідній землі. Ми всі, як кажуть, гості на цьому світі, і могли б дбати тільки про власний добробут. Але люди, як істворили УКРОП, вони ж трохи інші, бо хочуть створити добробут не тільки матеріальний, для всієї країни, а й очистити наші душі від совка, зробити їх українськими по суті. Бо всі успішні країни побудовані на патріотизмі. Ось це я і кажу своїм виборцям.

Ольга ФЕДЧУК