Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

В Озденіжі буде монастир

17:15 16.06.2018
2441

В Озденіжі на храмове свято призначили нового настоятеля і анонсували створення монастиря

Кожна десята п’ятниця після Пасхи є днем особливого церковного торжества для православних віруючих села Озденіж.

Щороку цього дня тут святкується відпуст місцевого древнього величного храму на честь Казанської ікони Божої Матері, - йдеться на сторінці Рожищенського благочиння.

Цьогоріч святкування набули ще більше трепетного характеру, адже з благословення єпископа Волинського і Луцького Нафанаїла у селі Озденіж започатковано монастирське життя. І в цей день для духовенства та багаточисельних вірян було представлено нового настоятеля храму ієромонаха Кирила (Видрича).


З нагоди цих подій Божественну Літургію очолив благочинний Рожищенської округи протоієрей Петро Іваничко. Йому співслужили попередній настоятель парафії протоієрей Степан Іваничко, новий настоятель отець Кирил, священики Рожищенського та Луцького благочинь та протодиякон Василій із Свято-Успенської Почаївської Лаври. Богослуження супроводжувалося співом трьох хорів: місцевого, хору священиків благочиння та архирейського хору Почаївської Лаври .


По завершенні Божественної літургії відбувся Хресний хід навколо храму, по завершенні якого отець благочинний привітав усіх із святом та побажав їм заступництва Божої Матері і духовного процвітання. Також отець Петро подякував за понесені труди отцю Степану і привітав із призначенням отця Кирила та вручив церковні відзнаки благодійнику та багаторічному керівнику хору.


«Отець Степан назавжди залишиться у ваших серцях, як люблячий і справедливий наставник. Пам’ятайте його у своїх молитвах. Разом з тим прийміть отця Кирила, з яким у ваше поселення йде особливе життя – монастирське. а з ним і велика Божа благодать. Сподіваюся, що в скорому часі ми будемо свідками народження величної обителі» – сказав у своєму слові отець благочинний.




Історична довідка

Ось історія цього краю… Горбиста, дещо гайова місцевість, де протікає річечка Серна, зманила наших пращурів у свої обійми давним-давно. Письмова згадка датується роком 1452.

Назва Озденіж – як пам’ять про страшну січ. «Ось де ніж!» – на­голошували люди з покоління в покоління.

Дерев’яна церква збудована у цьому селі у 1806 році (з допомо­гою Флоріана Чарнецького), з такою ж дзвіницею на честь Преобра­ження Господнього. Ще раніше у селі була церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Опис за 1880 рік у «Клірових відомостях» твердить, що при дерев’яній церкві знаходиться велика кам’яна церква, фундамент під яку залито у 1792 році Пилипом Олізаром. Стіни храму були за­ввишки 2 метри і товщина їх була теж 2 метри. Церква у селі має фор­му круга.

Довгий час споруда стояла незакінченою, обростала дерева­ми. Аж до часу служіння священика Адама Нарушевича, який зумів із парафіянами добудувати цей великий своєрідний храм.

У стіні південного фасаду ротонди знаходиться ніша, на якій бачимо зображення фігур чоловіка і жінки. Напис говорить, що в цьому місті похоронені протоієрей Адам і його дружина. Подібні храми вознеслися у Петербурзі, губернських містах. Цей витвір зодчества став дивним і водночас сподобався на Во­линській землі. Величну цилін­дричну споруду (діаметр 22м) видно здалеку, за кілометри. Над мурованим склепінням звелася низька масивна баня із циліндричним підбанником, з якого височить маківка цибулястої форми і простягнутий до неба хрест. Зі сходу прилягає до ротонди вівтар прямокутної форми.

З протилежного боку – вхід і притвор. Добре освітлений інтер’єр церкви, адже у товстих стінах циліндричної нави є два яруси ві­кон, що композиційно об’єднані. Окрасою є двоярусний іконостас, що має неабияку художню цінність. Його оригінальне оз­доблення свідчить, що це твір XVII ст.

Освячення на честь Казанської іко­ни Божої Матері відбулося у 1885 році. У цій церкві також мають малий вітпуст на 10 п’ятницю після Пасхи. Ще за часівунії Пилип Олізар взяв у храмі ікону Бо­жої Матері і помістив у заснованій нимкаплиці. Та на вимогу збунтованих селян вимушений був повернути її на попереднє місце. 1890 року ця ікона була хресним ходом перенесена до Луцькадля поклоніння імператору Олександру III, якому була подарована копія. Оригінал знаходився у цьому ж селі. Біля неї було багато різних чудес, оздоровлень…

Ось кілька фрагментів кінця XIX століття із каталогу: прозрів житель села Уляники; від водянки вилікувався відставний капітан ізКовельщини; одужала дівчина із села Усичі, яку до цього корчило від конвульсій; священикова дочка позбулася дифтерії. Усе відбу-валося після того, як було відслужено акафіст перед іконою Божої Матері. Тривожного 1914 року ікону зі слідами татарських стріл забрали до Москви, замінивши подібною. Відтоді чудотворна силаі.залишила храм.

За переданням, нібито три церкви – Озденіжська, Буківська, Іванчицівська – з’єднані підземними ходами (за розповідями старожилів, у війну танк провалився між селами Іванчиці та Озженіж), а ще один найбільший хід через сусідній Шепель веде до самого Луцького замку.

Казанської Божої Матері – пам’ятка архітектури держав­ного значення.

Землі села досліджував О.Цинкаловський, який сказав, що саме тут проходила межа між лісостепом і поліссям. У селі була дерев’яна церква (1859 рік) на місці старої, зруйнованої 1583 року. Вже тоді землями володів Іван Чаплина, який платив із Деніжа (тодішня назва села) за 24 дими, а через 5 років чомусь за 10 димів, 5 город, 1 копа. На грунтах сільської околиці згадувалися 2 кургани: «Могили Переложці» (Пам’ятки. Київ. Археолог. Ком. ч. 4, ч. 2, с. 2, 76, 87,128,138).

В селі Озденіж 25 лютого 1831 року було відкрито філію това­риства Луцької повітової Просвіти Щуринської гміни.

А під кінець XIX століття в 65 будинках проживало 408 людей. На зламі століть священику і псаломщику неподалік храму було по­будовано притчові приміщення. Поруч сад, город. Церковної землі – 57д. 1400 кв. с. (4 д. 1220 кв. с. біля садиби, 38 д. 1000 кв. с. під поля, 14 д. 1580 кв. с. – сінокос).

Тоді село належало до Щуринської волості Луцького повіту. Звідси до повітового центру- всього 15 верст. А торговельні пункти були у Торчині. За переписом 1911 року в Озденіжі проживало 464 жителі. Була початкова школа, водяний млин. До ве­ликої земельної власності належало 102 десятини. Тут існувало кредитоване то­вариство, земська випозичальня сільсь­когосподарських машин і продаж селек­ційного насіння.

Спочатку двацятого століття сіль­ську общину очолювали Сущук Дмитро,Макарчук Степан, Мельничук Григорій, а згодом – Левчук Мирон і Андросюк Степан.

Його мешканець Ляшук Антон Володимирович був нагородже­ний орденом Трудової Слави.

Село Озденіж входить до сільської ради с. Іванчиці. 1990 рік – населення було 210 чоловік із 120 дворів. 2006 рік – 186 чоловік у 82 дворах, але десь 30 з них – порожні.

Коментарі
22 липня
Вчора
20.07.2018
19.07.2018
18.07.2018
17.07.2018
16.07.2018
15.07.2018
14.07.2018
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин