Рожищанка закликає будувати Шевченкову Україну
22 травня – 157 річниця перепоховання тіла Т. Г. Шевченка в Україні.
Т.Шевченко закінчив свій земний життєвий шлях у 47 років. Як відомо, на кошти друзів поета поховали спочатку на Смоленському православному кладовищі. Після того, як 58 днів знаходився прах Т.Шевченка в Петербурзі, домовину його, згідно з заповітом покійника, перевезено в Україну.
Перевезення праху Т.Шевченка з Петербурга до Києва здійснювалося поштовим трактом. Процесія перетворилася у справжню всенародну демонстрацію. Труну поета зустрічали учні гімназії, студенти, учні ліцеїв, народний натовп. Похоронна процесія зупинялась в кожному населеному пункті.
Домовина Шевченка прибула 18 травня 1861 року в м. Бровари. У Київ доставити труну не можна було без спеціального дозволу. Коли отримали дозвіл, студенти випрягли коней і самотужки повезли домовину.
Протягом більше як 5 км жалобна процесія раз у раз спинялася, звучали промови, читали вірші. Тільки надвечір домовина Шевченка прибула до Києва, на Поділ до Рождественської церкви. Зібралося кілька тисяч народу. Генерал-губернатор категорично заборонив виголошувати промови, поліція розганяла натовп.
20 травня 1861 року на переплаві «Кременчук» прах Т. Шевченка з Києва прибув до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня відслужила панахиду в церкві і прах віднесли на Чернечу гору. А саму гору перейменували на Тарасову.
Минають роки і сторіччя, відходять цілі покоління людей, але скарби народу – твори Т.Шевченка – залишаються такими ж сучасними вже для нових поколінь українців.
Сучасні українці створюють не тільки пам’ятники Т.Шевченку в бронзі (а їх нараховується понад 1200), а й живі пам’ятники, пропагуючи живе мобілізуюче слово поета серед широких народних мас. Так, наприклад, 9 березня з нагоди 201-ої річниці від дня народження Т.Шевченка в столиці України відбувся радіомарафон «Шевченко мобілізує».
Як і півтора століття тому, мобілізуюче актуально пролунало Шевченкове слово: «Борітеся – поборете, вам Бог помогає, за вас правда, за вас слава і воля святая!» Їх промовляв до нас Сергій Нігоян, який загинув на Майдані за найвищу цінність – свободу. А тепер прочитаний ним уривок із Шевченкового «Кавказу» відкривав радіомарафон.
У ньому взяли участь сотні людей, понад половину його учасників – військові, волонтери, причетні до захисту Батьківщини. Тому і сам марафон мав віськово-патріотичне забарвлення. І портер Тараса – у шоломі і «бронику» – спонукав саме до таких асоціацій. У марафоні взяли участь і перші особи держави. Президент України Петро Порошенко читав Тарасову «Молитву». І оте Шевченківське звернення до Бога: «І братолюбіє пошли…» прозвучало як прохання до Всевишнього здійснити найсокровенніше – об’єднати націю в любові до Вітчизни.
Могила Великого Кобзаря – найвища духовна вершина України. Шлях до високо духовної , щасливої незалежності, вільної української Соборної держави пролягає через невмирущу спадщину Т.Шевченка – пророка, просвітителя і будителя України, апостола правди і науки.
Будуймо Шевченкову Україну!
Монолог Тараса
З домовини, до віку ранимої,
Над владиками світу встаю
І до вас промовляю: сини мої,
Не проспіть Україну мою.
Я і досі не можу дивитись,
Прогортаючи муки свої,
Як петро й посітлива цариця
Підставляли на диби її.
Я і згадувать досі не можу,
Утираючи сльози круті,
Як жадали од можа до можа
Розіп'яти її на хресті.
В казематах я гибів недарма,
У могилу дочасно зійшов,
Щоб ніколи російська казарма
Не здолала ваш геній і кров.
І нарешті, ковтнувши свободу,
Не втішайтесь дарами в раю,
Я прошу тебе, гнаний народе,
Не проспи Україну мою.
Петро Карась м. Хмельницький
Марія Рейкіна