Радониця: молитва за померлих – найбільше, що ми можемо зробити

Рубрика «Духовні бесіди» на Район.Рожище продовжує висвітлювати проблемні питання, пояснювати релігійні поняття, розповідати про свята та інше.

Мабуть, у кожного з нас є багато запитань до священиків, але далеко не завжди трапляється нагода знайти на них відповіді! Нині кожен з вас може запитати у священнослужителя все, що стосується релігії, свят, Біблії, Законів та іншого.

При формулюванні запитань просимо дотримуватися норм християнської етики.

Слід коротко та чітко сформувати своє питання та вказати його тематику – в такому разі ви отримаєте вичерпну та швидку відповідь. У випадку, якщо питання має великий обсяг або є дуже особистим – надсилайте повний текст на електронну пошту: [email protected] з поміткою «Духовні бесіди».

Дуже сподіваємось, що рубрика допоможе знайти відповіді на важливі для вас запитання, які виникають у кожного читача.

Про радоницю, або так звані проводи «Район.Рожище» розповіла матінка Олеся Куліш, дружина настоятеля храму Архистратига Михаїла УПЦ КП села Рудня.

***************

Пасхальний час має чимало богослужбових особливостей та святкувань, пов’язаних із перемогою Христа над смертю. І одне з найважливіших таких святкувань відбувається у вівторок другого тижня після Пасхи. Хоча в різних селах є різні традиції: поминання померлих здійснюють вже від третього дня Пасхи і аж до вівторка після Провідної неділі. Назва цього особливого дня – Радониця

Вітаючись цими днями словами «Христос воскрес!», ми, з одного боку, стверджуємо, що Господь переміг смерть, а з іншого – ділимося одне з одним цією радістю, особливо, з нашими рідними та близькими, які вже залишили земне життя.

Коли ми поминаємо померлих на пасхальному тижні чи після пасхального тижня, це, перш за все, повинна бути храмова молитва. На Божественну Літургію вірні приносять записки, в яких вписують імена померлих родичів. Потім служать особливу Пасхальну панахиду за спочилими, а на поминальний стіл приносять паски, крашанки, інші солодощі, аби віддати цю жертву за спокій душ спочилих.

І тільки після молитви в церкві ми провідуємо місця померлих людей. За бажанням віруючих, священики служать заупокійні літії на кладовищах.

Для християн місця поховань стали святим місцем, оскільки там було покладено тіла тих, хто має воскреснути. Старозавітне вчення не знало поняття воскресіння людської плоті. Новозавітне вчення говорить нам про те, що людина воскресне. Не просто душа оновить своє життя, але й тіло воскресне.

Що взяти з собою на цвинтар? По-перше, молитвослов зі стихирами Пасхи.

По-друге, кілька пасхальних страв – наприклад, паски та яйця, адже зазвичай на цвинтарі цього дня влаштовують символічну поминальну трапезу. До речі, однією з складових цієї трапези було пригощання бідних на спомин про покійних.

Ця традиція йти з продуктами на кладовище дійсно має своє християнське коріння. Тому що в пам'ять про померлих завжди була хороша традиція звершувати милостиню. Милостиня може бути в грошовому еквіваленті. Милостинею може бути певний одяг, яким ми ділимося з бідними людьми. І милостиня може бути продуктами.

Однак на сьогодні ми забули про наші традиції, і замість того, щоб відродити милостиню в пам'ять про померлих, ми відродили тризну – язичницькі святкування на гробах померлих із криками, співами, з алкоголем, що є неприпустимим.

Ми не живемо у часи вікінгів. Ми живемо у християнському суспільстві. А християнство говорить, що продукти, з якими ми йдемо на кладовище, до домовин наших померлих, це, перш за все, милостиня для знедолених.