Вчителька з села Навіз покинула роботу та стала військовою
Рожищанка покинула роботу та стала солдатом.
Людмила Тіткова працювала у школі в селі Навіз Рожищенського району, - повідомляє Волинь24 посилаючись на "Волинський інформаційний портал".
«Коли я тільки вирішила зав’язати зі школою, моя сім’я бунтувала, та коли я сказала їм, що намірилася в армію – вони мало не на замку мене тримали. Я сама майже не вірила, що мене відпустять, в мене вдома два сини та чоловік, проти них я не попру», – згадує Людмила Тіткова.
Людмила десять років пропрацювала в школі вчителем біології та хімії, встигла побувати на посаді завуча і на посаді виконувача обов’язків директора.
«Я втомилася від буденності, втомилася від того, що не можу робити нічого нового, все йшло як по сценарію, і я хотіла цей сценарій переписати».
Азарт прокинувся знову
«Я любила свою професію, я любила працювати з дітьми, я віддавала роботі всю себе, але я втомилася, захотіла пригод, якщо можна так сказати».
Це бажання вилилось у пошук нової професії. Спочатку Людмила спробувала стати поліцейським, але була розчарована.
«Чесно кажучи, те що я побачила в новій поліції мало чим відрізнялося від нашої старої міліції».
Натомість в той час найкраща подруга, яка, до речі, пропрацювала у Збройних Силах України одинадцять років, запропонувала піти працювати до неї у військову частину. І жінка вирішила спробувати свої сили.
Я змінила своє життя
Як пізніше виявилось, потрапити на контракт до ЗСУ було не так просто. Два місяці жінка протоптувала пороги державних установ та збирала всі документи. І от нарешті вдалося підписати контракт.
Перших півроку пройшли на зламі можливостей: і фізичних, і моральних. І ось по закінченні цього терміну вона нарешті освоїлася і відчула себе у своїй тарілці.
«Як не дивно, тут мені комфортніше, ніж у школі, я відчуваю, що стала собою, я здобула не лише нові знання, нових друзів та нові емоції – я здобула нове життя».
На запитання, чи не сумує вона за старою роботою, жінка з ніжністю відповіла:
«Єдине, за чим я сумую – це мої учні, часто згадую їх...»
«Будучи на посаді вчителя, я не мала нічого з того, що хотіла б. І справа зовсім не у грошах, я не мала справжнього запалу.
Про свою теперішню буденність Людмила каже так:
«Кожен ранок у нас починається з фізичних навантажень, увесь день я на ногах, але ця втома куди приємніша, ніж від перевірянь контрольних. Щодня я виконую нову і нову роботу, щодня я відкриваю себе по-іншому, в мене зникла втома і постійна напруженість», - каже вона.
«І хлопці зі строкової служби, і люди з моєї частини, і навіть вище командування сприйняло мене, ніби члена однієї великої сім'ї, чого в школі просто не було. Так, у мене були друзі, я добре спілкувалася з колегами, але той колектив не порівняти з моєю новою військовою родиною», - додала Людмила Тіткова.
За рік служби пані Людмила встигла отримати перше військове звання – старшого солдата, пройшла декілька тренінгів та навчань і не збирається зупинятися:
«Довгих десять років я була вчителем, не менше я планую пробути військовим».
Фото з особистого архіву Людмили Тіткової
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі