«Мама Аліна», - так називають жінку рожищенські АТОвці

***

Аліні Кривов’язюк – тільки 40 років. Але «мамою» її називають не лише троє власних дітей, а й колишні солдати, які пройшли через пекло неоголошеної війни на сході України, навіть її ровесники. По-материнськи вона їх захищає, по-материнськи й посварить. І чужу дитину (навіть якщо це вже зрілий чоловік) захищає так само, як би кожна мама захищала свою.

«З ними треба просто говорити, просто їх слухати. Із війни вони повертаються в паралельний світ, де не завжди їх хочуть розуміти. На початку цієї неоголошеної війни було зовсім інше ставлення  до тих, кого кинули в пекло, яке вони пройшли з гідністю; вони страждали, аби у нас тут був мир, і ворог не дійшов сюди.

Тоді в тилу їм віддавали, як кажуть, останнє. Я прийшла в організацію, бо бачила, як хлопцям, котрі реально були в боях, доводиться потім добиватися посвідчень, пільг, які їм належать за законом. Це наш обов’язок, суспільства, влади все це їм забезпечити. Я б взагалі хотіла, щоб кожен пройшов війну і став учасником бойових дій. Хай би не було ніяких  пільг «атовцям» взагалі, але щоб «атовцями» були ми всі. Тоді б розуміли», – каже Аліна.

Тому вона разом зі своєю родиною працювала й у рожищенській «Самообороні», потім була головою об’єднання батьків учасників АТО, а тепер працює в районному об’єднанні учасників АТО.

«І знову 51-а бригада. Для того щоб виплатити матеріальну допомогу хлопцям, які були в полоні, вони мають дати підтвердження свого перебування в полоні. У двох хлопців таких документів не було. Вони зробили звернення у військову частину. Одному відповідь прийшла з підтвердженням про перебування в полоні, а іншому – ні. Він місяць був у тому пеклі, його звідти забирали точно не я з вами, а  відповідні служби, а документів – нема. В цього «атовця» втрачені всі документи.

Ви ж знаєте, що сепаратисти робили з їхніми паспортами, військовими квитками тощо. В цієї людини й посвідчення УБД нема. Він звертався в частину – відфутболили, жінка теж зверталась – та ж історія. А тепер скажіть ви мені – це хлопці самі повинні оббивати пороги?!! Чи військкомати, військові частини?.. На цей час я не в районі й навіть не на Волині, але коли приїду – будемо трусити».

У цьому емоційному, але справедливому монолозі – вся Аліна, те, чим вона переймається.

***

Однієї ночі матері наснився сон, наче посеред кімнати в їхньому домі – пташеня. Воно розгублено роздивлялося навсібіч, а за ним чатувала кішка. Мати у сні взяла це пташеня і поклала його в гніздо до великої птахи, біля якої вже тулилися пташенята.

Десь у той час, у ті дні її син не зміг виїхати з побратимами на завдання, бо поламалася машина. Він дзвонив і скаржився, як та машина його вже задовбала, бо через неї залишився на місці дислокації. А побратими поїхали, і багато з них так і не повернулися назад або були поранені.

Сон, який наснився тоді, Аліна до деталей пам’ятає донині. Як і слова сина: «Передай мені трішечки щастя», сказані ним у відповідь на її запитання, що ж передати з дому. Володимир Кривов’язюк служив у 24-й яворівській бригаді, повістку в армію отримав у жовтні 2013 року. Підписав контракт, бо хотів у майбутньому стати військовим.

Вивчився на водія-техніка, у березні 2014-го уже рив окопи на Сумщині. Красний Лиман, Ямпіль, Сєверодонецьк, Миколаївка, Кримське – це не весь перелік «гарячих точок», де він не раз дивився в очі смерті... Отримав таке важке поранення, що міг втратити руку, і дякувати Богу, що його відібрали для лікування в госпіталі бундесверу в Гамбурзі... А йому було тільки 20.

Для газети Аліна відібрала знімок, який я й очікувала. Це фото її онучки Олександри, яку в родині ласкаво називають «бубочкою». Якось так склалося, що нема у матері спільного знімка з сином, коли лікувався, було не до фотосесій. Немає й знімків з «атовцями», які б підходили для газети. Не позувала ніколи. А ось «бубочка» – це не тільки  родинна радість, а й підтвердження того, що війни мають закінчуватись, діти народжуватись, а люди – спілкуватися одне з одним, а не ворогувати.

Невістка Кривов’язюків, дружина Володі, – з Донеччини.