«Борітесь – поборете, вам Бог помагає!» - Тарас Шевченко у пам'яті рожищанки

Щовесни, коли тануть сніги, на рясті пролягає веселка, повні сили живої снаги, ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

Відзначаючи пам’ятні дати, український народ пишається своїм великим поетом. І це природно: адже поет, коли він справді великий, в художньому слові втілює живий образ рідного народу. Такий поет через силу, думку й почуття з джерела мудрості народу.

Тарас Шевченко повстав проти царизму, який грубо топтав не тільки соціальні, але й національні права українського народу, не визнавав української нації, забороняв українську мову.

Всупереч казенним доктринам творчість Шевченка відкрила перед світом Україну, її народ, легалізувала його як націю, влила нову силу в його духовне життя з його драмами, трагедіями , його звичаями  та традиціями, з тяжкою сучасністю і героїчною минувшиною, милує читачів красою рідної землі, її пейзажами, українською мовою.

Тарас Шевченко став першим духовним поетом України в чужоземних світах. З іменем Шевченка Україна перетнула всі паралелі і меридіани, і скрізь, де на планеті ступала нога українця, народжувались школи імені Тараса Шевченка, друкувався і перекладався мовами світу «Кобзар».

Не забуваймо, сучаснику, що Шевченко перший підняв полум’яний голос на захист нашої нації, нашої мови, нашого народу, вчитаймося, в проникливі слова із тої глибинної криниці мудрості і правди поетичного: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово».

У кожному історичному періоді постать Тараса Шевченка мала свої духовні й естетичні виміри, які випливали з ідейних засад того відрізку часу. По-своєму читало кожне покоління  «Кобзар» і брало з нього те, що відповідало його духовним інтересам, сила поетичного слова генія відчувалась в тому, що він дивився далеко вперед, чим подивовує читача.

Творчість поета – всеосяжна, пророча, сучасна. Сказане поетом півтора століття тому не в змозі приглушити актуальність і гостроту слова для наступних поколінь.

Шевченкові оцінки тогочасної дійсності в найрізноманітніших виявах є вражаюче точними ілюстраціями до сьогочасних подій в Україні і світі.

Кожне повідомлення з війни в Чехії та Грузії викликало в уяві образ змальованого Шевченком понад півтора століття тому Кавказу: «За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кров’ю политі».

А хіба ми, здобувши незалежність, усі 25 років не жили за точним висловлюванням поета, «на нашій – не своїй землі»? «Раби, подножки, грязь Москви!». З України робили руїну, а ми «дивились та мовчали та мовчки чухали чуби»…

Згадаймо передвиборчу кампанію, засідання парламенту у сесійному залі Верховної Ради України, поведінку політиків та телешоу, на мітингах, штучно організованих, коли яничарами-манкуртами осквернялось найсвятіше, топталось найдорожче, прикриваючись «патріотизмом», «любов’ю» до України, її народу.

В такий тривожний час для України систематично дестабілізують суспільство.

Означити все можна Шевченковим змучено-зболеним словом: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають».

Зневіра в сучасному суспільстві, засліплені злобою «патріоти» стали партіотами, які борються за імідж і інтереси своєї партії, а не за державні цінності, здається, не буде кінця краю цьому…

Чи може хтось глибше, ніж Тарас Шевченко передати наші почуття: «І день іде, і ніч іде. І голову, вхопивши в руки, дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки».

І вийшли на Майдан. Стали пліч-о-пліч… Яким же голосним для мільйонів сердець було Шевченкове слово з головної сцени Майдану, яке по-сучасному звучало: «Та не однаково мені, як Україну злії люди прославлять, лукаві, і в огні, окраденою збудять… Ох, не однаково мені».

Не однаково було всім – на Майданах по всій Україні. Тому відстояли правду ми – народ. Нам допоміг Всевишній і Шевченко, бо як Небесне благословення сприйняли ми пророчі слова Тараса Шевченка, які з піднесенням проголосив Сергій Нігоян – перша жертва Революції Гідності: «Борітесь – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая».

А ми, ковтнувши голос свободи, втішались мов дарами в раю. А тим часом скористався російський агресор і підступно, по-злодійськи, «застукав сердешну волю» та й цькує: спочатку Крим, а потім Донбас, перетворивши його в Содом і Гоморру…

Відчути по-справжньому цю надзвичайну трагедію українського народу  допоможуть нам поетичні рядки Тараса Шевченка, які написані 172 роки тому: «Лягло костьми людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? Напоїть всіх імператорів би стало з дітьми і внуками, втопить в сльозах удов’їх. А дівочих, пролитих тайно серед ночі! А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кровавих, не ріки – море розлилось, огненне море!».

Народе мій замучений, розбитий! В казематах Тарас Шевченко недаремно гноїв і в могилу дочасно пішов, щоб ніколи російська казарма не вбивала ваш геній і кров. То ж прислухаймось і почуймо нашого Пророка і Поводиря української нації і виконаймо його молитовний заповіт-просьбу: «Обіймімось ж, брати мої, молю вас, благаю!».

Марія Рейкіна, голова Рожищенської районної громадської організації Союзу українок