Чому вихідці дитячих будинків не живуть у соціальному житлі в Любчі та Михайлині

Будинок №28 на вулиці Тихій у селі Любче Рожищенського району перебуває на балансі сільської ради. Його, як і десятки інших будинків у всій області, придбали для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа за державною соціальною програмою.

Йдеться на сайті Громадське.Волинь.

Місцеві кажуть, що у хаті ніхто не живе, а діти, для яких придбали житло, як нам здалося, не надто його потребують. У селі, неподалік від порожньої хати, нас зустрічає сільська голова Марія Поручнік.

Жінка підтверджує слова місцевих про те, що діти у хату не заселилися. Каже, що тут повинні були жити брат і сестра, батьки яких позбавлені батьківських прав. Однак минув рік, відколи будинок купили, а сюди так ніхто і не заселився. Дівчина живе у своєї подруги, а хлопець ще навчається.

Інша хата у цьому районі – а ситуація подібна. Діти не живуть у будинку, який їм придбали за державний кошт у селі Михайлин.

208 тисяч гривень витратили на хату для дітей, які осиротіли, та не мають власного житла. Проте зараз вони – квартиранти. А в будинку, що мав стати їхнім новим домом, живуть попередні власники. Колишня власниця будинку каже, що вже має квартиру у Луцьку, однак, як нам здалося, покидати старе житло не поспішає.

Схожу ситуацію ми спостерігали і в інших районах. Горохівський, Ківерцівський та Луцький райони також купували соціальне житло, яке сьогодні стоїть пусткою у селах, а інколи навіть у районних центрах.

У селищі Олика Ківерцівського району пустує квартира. Сусіди кажуть, що власник навідується туди час від часу, але сам живе у сестри, бо ж наявні у помешканні комунальні «блага» не сприяють тому, щоб хлопець міг самостійно господарювати. У помешканні немає газу і води. Щоб випрати одяг чи приготувати їжу, мешканці цього будинку збирають дощівку.

Цільове забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб з їх числа відбувалося за спеціальною державною програмою з 2012 по 2016 рік. Загалом, за час функціонування Програми, в області придбано 87 квартир та будинків та забезпечено житлом 160 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування і осіб з їх числа.

У рамках реалізації Програми ремонт провели у житлових приміщеннях, які належать на праві власності, 182 дітям та особам цієї категорії. Усього на реалізацію положень Програми було використано 15 826 797 гривень.

За її результатами найбільше коштів на придбання житла витратили у обласному центрі. У Луцьку на 2 215 340 гривень закупили 5 одиниць житла. У той же час, у Луцькому районі на 4 одиниці житла витратили майже мільйон гривень.

Начальниця обласної Служби у справах дітей Алла Онищук погодилася пояснити, чому діти не живуть у будинках та квартирах, які для них придбали за державний кошт. Жінка пояснює, що причини різні:

«У більшості дітей причиною, чому вони постійно не проживають у будинках, є те, що вони ще завершують навчання у якихось професійно-технічних чи вищих навчальних закладах. І тому тільки у вихідні чи на канікулярний період приїжджають туди, залежно від віддаленості. Ми не можемо відстежувати кожне село і кожне селище».

Про те, що деякі приміщення не адаптовані до постійного в них проживання (у окремих селах діти обіцяли заселитися, як стане тепліше, бо в хатах взимку холодно), начальниця не знає. Каже, що будинки перебувають на балансі сільських,селищних та міських рад, які їх закуповували.

«Жодна установа не буде зацікавлена в тому, щоб взяти на баланс приміщення, яке завідомо є аварійним, або яке буде потребувати великих капітальних вкладень», – переконана Алла Онищук. Зі слів чиновниці розуміємо, що реальна ситуація у районах їй мало відома.

Відповідальність за пусті хати, та ті, у яких живуть попередні власники, жінка покладає на сільські, селищні, міські ради та райдержадміністрації,  які закуповували житло.

Попри все, є і позитивні результати Програми. Двоє хлопців, батьки яких позбавлені батьківських прав, отримали у користування будинок у селі Жорнище Ківерцівського району. Вже два роки вони господарюють у новому житлі. Старший брат виховує сина. Молодший вирощує квіти і малює.

Будинки та квартири у селах та містах стоять пусткою. За належного контролю, сьогодні у них також могли б жити діти, які дійсно потребують соціального житла.