Ангеліна Данилюк: «За любов до своєї держави ми заплатили високу ціну»

15 Вересня 2016, 11:00
1296 Джерело: volynnews.com

З 2011 року мешкає в стаціонарному відділенні Територіального центру соціального обслуговування в Навозі Рожищенського району 88-річна Ангеліна Варфоломіївна Данилюк (в дівоцтві Іщук) з Літогощі, життєва історія якої є яскравим прикладом жорстокості тоталітарного сталінського режиму, що найжахливішими методами намагався знищити національний дух українства. Пишуть ІА "Волинськи новини".

З 1944-ого, коли вдруге у Західну Україну прийшла радянська влада, репресивна машина червоного тоталітарного режиму набрала обертів, розпочався нечуваний терор проти мирного населення, проти тих, хто прагнув працювати на вільній українській землі і підтримував патріотів ОУН-УПА. Будь-які прояви українського національного життя наштовхувалися на енергійну протидію НКВС.

Більшовики на Волині широко використовували перевірені засоби переслідування «інакомислячих»: ухвали селянських комітетів, накладання непосильних податків, розкуркулення, арешти і вивезення до Сибіру. Коли не вистачало доказів, справи фальсифікувались, а докази вибивались зі свідків насильницькими тортурами.

У сім’ї щирих українців Варфоломія та Ганни Іщуків з Літогощі була земля, власна господарка, добротна хата. Сини Олександр та Степан вже вправно працювали в полі з батьком, підростала і донька-красуня Ангеліна.

«Коли почали примусову приватизацію, батько відмовився вступати в колгосп. До нас прийшли розкуркулювати, почали здирати покрівлю з клуні, мати не витримала наруги і вдарила києм одного з представників нової влади. З цього усе й почалось, - згадує ті далекі події Ангеліна Варфоломіївна. - За спротив радянській владі матір Ганну Ярмолаївну вислали на поселення в далеку Кемеровську область».

Зрада Батьківщині - так звучала ст. 54-1а Кримінального кодексу УРСР, за якою були засуджені на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна Іщуки-молодші: Семен, Олександр та Ангеліна, яких підозрювали у зв’язках з Українською Повстанською Армією.

Дев’ять місяців знущань та катувань до вироку пережила у Луцькому СІЗО юна Ангеліна.

«Доказів було мало, а справу шили. Мала п’ять очних ставок щодо звинувачення у зв’язках з повстанцями. Нікого не видала, мовчала, все заперечувала, а слідчі шаленіли і били. Одного разу привели до мене на очну ставку хресного батька, якого через синці і побиття я навіть спершу не впізнала», - зі сльозами на очах розповідає про методи радянського слідства бабуся.

Після винесення обвинувального вироку як ворогам народу Семена відправили в Красноярськ, Олександр відбував покарання в Норильську, а шістнадцятирічна Ангеліна працювала на лісоповалі в Іркутській області.

«Жили в бараках. Холод, голод, тяжка праця в лісі по 12 годин і приниження. Називали нас «політічєскіми» хохлами, насміхались над нашою вірою та дотриманням християнських законів. А якось в піст перед Великоднем конвоїри зібрали нас на пляцу і примушували танцювати під дулами автоматів. Штовхали, дехто з жінок падав, але ніхто навіть і не думав виконувати наказу конвоїрів. Сильні вірою і переконаннями були табірні українські жінки», - розповідає про пережиті жахіття Ангеліна Варфоломіївна.

Через недоїдання, важку працю, постійний холод молодий організм дівчини геть виснажився, а на зрізуванні дерев ще й травму отримала. Так Ангеліна Варфоломіївна опинилась на лікарняному ліжку. За кілька днів, дещо окріпнувши, стала допомагати санітаркам, бо не звикла сидіти без роботи. Лікарка, зі слів бабусі, дуже схожа на єврейку, пожаліла її. Аби залишити Ангеліну працювати при лікарні, їй вводили кип’ячене молоко, від якого значно піднімалась температура. Так робота на лісоповалі для неї закінчилась.

Після смерті Сталіна, в 1954-ому році, Ангеліну Варфоломіївну вивезли на поселення в Кемеровську область, де відбувала покарання матір. Там і зустріла свою долю. Такого ж щирого патріота Михайла Данилюка з Ковельського району. Довгий час жінка працювала штампувальницею на заводі «Кузбаселемент», Михайло – у шахті.

Двадцять років душа в душу прожили з чоловіком, от тільки Бог діток не дав.

Молодим пішов з життя Михайло. Але не поступився, не зрадив своїм переконанням, зберіг свою гідність.

«Чоловік у мене був глибоко переконаним націоналістом, за це й заплатив життям», - говорить Ангеліна Варфоломіївна.

Не раз називали жінку бандерівкою вже після того, як у 1987-ому вона повернулась на малу батьківщину.

«Я не ображаюсь, - говорить Ангеліна Варфоломіївна, - бо за любов до своєї держави ми заплатили високу ціну: пройшли через жахіття сибірських таборів, пережили зрадництво, брехню, лицемірство, але залишились вірні своїй мрії про вільну і незалежну Україну. Країну для людей, для господарів, а не для ненаситних владців, за яку сьогодні знову воюють молоді українські герої».

І боротьба ця обов’язково завершиться перемогою. До цього мріє діждатися репресована Ангеліна Данилюк, в це вірить народ, який об’єднався на підтримку армії.

Тетяна БОЯРИН

Коментарі
15 Вересня 2016, 14:57
Бабушцi 88 вона як мала дитина вiрить що добро перемагає зло
15 Вересня 2016, 23:39
А ще живі бабці які пам'ятають,що "визволителі" повстанці людей душили.Напишіть репортаж за їхніми спогадами.Чи тепер про таке вже неможна писати?
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024