Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Сільськими дорогами: Село на межі районів, яке бачило «голєндрів»

09:30 14.09.2016
1707

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі , Доросинях, Копачівці, Залісцях, Рудці-Козинській, Любче, Козині, Пожарки та Єлизаветин.

Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам нову мандрівку дорогами одного з Рожищенських сіл. Вмикайте музику та гайда мандрувати!

*******************************************

Одразу за Єлізаветином, якщо їхати далі, проїжджаючи міст через річку Конопельку, і дивлячись на лісисту місцевість поряд, розташовується непримітне на перший погляд, зовсім маленьке село Олешковичі. Це крайнє село Рожищенського району у цій стороні, за ним уже Ківерцівський.

І хоч Олешковичі також завдячують своєму розвитку колоністам (про них мова буде далі), але поява цього населеного пункту на карті Волині відбулася значно задовго до їх приїзду. Розташоване воно практично на річці Конопелька – річка протікає зовсім поруч, майже за будинками.


Про першу згадку можна прочитати в Олександра Цинкаловського (у праці «Стара Волинь і Полісся»). Він пише, що вперше Олешковичі згадуються в 1570 році, коли належали до села Бутиня, князя Андрія Масальського, а в 1577 до Степана Харлинського, що платив від 6 домів.

Згодом, у 1816 році сюди з-над Буга, переселяються так звані «голєндри», тобто голандці, що почали займатися тут господарством. І ось тут починаються цікавинки. Через деякий час вони розуміють, що насправді вони не голандці, а поляки! Ходять до римо-католицького костелу в Вишеньках.

А коли у другій половині XIX ст. на Волинь з’їжджаються німецькі колоністи, які отримують численні привілеї, то поляки-голандці з Олешкович знову змінюють свою національну приналежність і стають німцями. І хоч це є досить кумедним та й неординарним для нашого краю явищем, але все ж саме колоністам Олешковичі завдячують своєму розвитку.


До середини XX ст. (до початку ІІ світової війни) село розкинулось невеликими хутірськими поселеннями аж до земель сучасних Носачевич. Хатини розміщувались хаотично, зовсім не близько одна біля однієї, як зараз. За свідченням Олександра Цинкаловського – у кінці XIX ст. тут було 36 будинків і 159 жителів.

Є у селі і декілька цікавинок архітектури. Зокрема – мурована лютеранська кірха, яка була спочатку дерев’яною. Сучасний вигляд будівлі сформувався у 1930-х роках. Зараз цей храм належить християнам-баптистам. За селом збереглася ще (щоправда у вкрай жахливому стані) німецька хатина міжвоєнного періоду. Зараз тут розвалини, а в одну з кімнат хтось ще й напхав сіна, перетворивши колись житло на клуню. Але попри те – хатина ще зберігає свій оригінальний вигляд.



А ще, хоч жодна маршрутка сюди не заїжджає, посеред села як згадка про те, що колись громадський транспорт тут все ж бував, стоїть старенька зупинка. Цікаве враження.

У 1939 році, перед війною, коли більшість колоністів залишили село, на пусті хатини були заселені українці з прикордонних надбужанських сіл. Цікаво, що переселенців з Холмщини у селі майже немає. Зате сюди переселялися українці із Гродненської губернії (Сучасна Білорусь) у 20-х роках минулого століття.


Збереглося до нашого часу старе кладовище колоністів. І хоч більшість могил ніхто не доглядає, бо ж нащадків немає, але на кладовищі в 2001 р. установлений пам’ятник, який і розповідає про те, хто ж тут похований. Цікаво, що на цьому ж місці (поруч) діє і сучасне православне кладовище. Ба більше – є могили однієї родини нібито з різних часів. З одного боку – німецькі надписи ще з початку століття, з іншого українські зовсім сучасні. Це одна з небагатьох родин колоністів, що залишилась в Олешковичах до сьогодні.


Загалом враження від села двоякі. З одного боку – дуже гарно тут, цікава історія, є що подивитись і послухати. З іншого – майбутнього у села фактично немає. Нікому нічого не треба. Навіть не зважаючи на те, що цю місцевість облюбувало різного роду чиновництво, що побудували тут собі заміських будиночків... Далі буде.

Сергій Янішевський

Коментарі

Андрій Ш.

12:26 14.09.2016

Молодець Сергій! Ти для мене гідний приклад українця: освічений, грамотний, інтелектуальний, ентузіастичний. Таких людей, вчителів нам українцям, рожищанам побільше. Тоді й показники ЗНО в учнів будуть високими й розквіт буде в державі, Рожищі.

Ірина до Андрія Ш.

12:39 14.09.2016

Повністю з Вами згідна! Сергій гідний приклад для молодого покоління ( та й, в принципі, і для багатьох старших людей). Дай Бог, аби і інші брали з нього приклад.  Приємно, коли людина пише про рідну землю з синівською любов`ю, шукає в найменших деталях красу місцини в якій живе. Лише такі здатні будувати Україну, а не прагнути ще далі втоптати її в багнюку. Дякую, Сергію, за твої статті, за щире та чисте серце! І чекаємо нових "мандрівок"!!!

16 грудня
Сьогодні
Вчора
14.12.2017
13.12.2017
12.12.2017
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин