ВІРИТИ І ЧЕКАТИ: війна на сході поетичними рядками немирської поетеси

27 Серпня 2016, 20:00

6147 Джерело: klyuch.com.ua

Війна сколихнула почуття людей в цей нелегкий для країни час. Громадянську лірику останні півроку пишуть люди і зі сходу, і з заходу України, звучить і грізне чоловіче обурення, й ніжний жіночий смуток.

Поетичними рядками відгукується душа волинської селянки Олени Сітовської на військові втрати на сході. Йдеться у Волинських новинах.

Жіноча доля, доля материнська – всипана квітами радості або помережена смутком і печаллю. В хвилини спокою чи душевних переживань частенько вона лягає різнобарвними візерунками на полотні або й влучним поетичним словом на папері.

Навчила мене мати вишивати,

Навчила в хрестик, стьожку

Душу всю вкладати.

Навчила пісню колисковую співати,

яку сама наспівувала синочку.

Так пише в одному зі своїх віршів самобутня авторка Олена Сітовська з села Немир Рожищенського району. Активна читачка сільської бібліотеки, учасниця художньої самодіяльності, дбайлива господиня, 39-річна Олена Леонтіївна в хвилини морального неспокою, коли душа озивається болем, часто записує власні думки на папері. А життєвих випробувань доля посилала жінці чимало.

Перший свій поетичний твір, можливо, й не надто досконалий, жінка присвятила 70-річчю ненькиКатерини Троцюк. Мужній жінці, мамі героя-афганця Юрія Троцюка, у якої ще й досі не висохли сльози за втраченим життям її дитини, яке забрала чужа далека війна.

У пам’яті дев’ятирічної Оленки назавжди закарбувався той страшний день, коли все село прийшло прощатись з братом Юрієм.

«Приїхав син, і не вітається, і не цілує,

Лежить в труні і вже не чує,

Що плаче мати,

І батько ніччю ходить біля хати», – вилила болем ті спогади згодом у поетичних рядках Олена Сітовська.

Довідка ВН: ТРОЦЮК Юрій Леонідович, народився 7 липня 1966 у селі Доросині Рожищенського району. Після закінчення середньої школи навчався у Луцькому ПТУ №1. Призваний в армію 16 квітня 1985 року. Потім воював у Республіці Афганістан. Старший сержант. Загинув у бою 24 червня 1986 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю Воїну — інтернаціоналісту від вдячного афганського народу (посмертно). Похований у рідному селі.

Сьогодні, у дні неоголошеної війни, коли на Донбасі гинуть молоді хлопці, Олена Леонтіївна, як мама двох синів, добре розуміє тодішні переживання і відчуття своєї неньки. Знає напевно, чому завчасно посивіла мати, чому стали порожніми і сумними її очі, які колись так горіли життям.

Війна! Ні сну, ні спокою уже немає,

І лише думка за дитя…

Мати сина з війни виглядає,

Якого народила для життя.

Це слова поезії, яку Олена Сітовська написала на честь відкриття меморіальної дошки пам’яті брату Юрію у рідній доросинівській школі, не тільки дуже вдало передали душевний стан її неньки Катерини Троцюк, а й співзвучні нашому сьогоденню. Бо не одна матір та дружина нині плаче і молиться до Всевишнього за своїх синів та чоловіків, за їх щасливе повернення зі сходу.

За два роки війни на Донбасі довелося відстоювати східні кордони держави і п’яти жителям Немирської сільської ради, за яких переживали, молились їх матері.

- Така вже наша жіноча доля – вірити і чекати, - говорить Олена Сітовська. – І дай, Боже, аби наші материнські надії справджувались.

А щоб чекання не було таким гнітючим, активні жіночки місцевої громади плели і передавали для учасників АТО теплі шкарпетки, збирали провізію, випікали смачні паски на Великдень, аби вояки знали, що про них турбуються, їх люблять і чекають.

Трагічна доля не оминула рідних жінці Доросинь і у наш неспокійний час. Звістка про загибель на сході 23 липня 2015 року 27-річного Андрія Зайця миттєво поширилася довколишніми селами. Чорна хустина покрила голову ще однієї згорьованої матері. А трепетна душа Олени Сітовської знову відгукнулась на горе поетичними рядками:

Невже я, діти, думала-гадала,

Коли колиску колихала,

Коли вас ніжно обіймала,

Що я віддам вас на війну?

Таку далеку і страшну…

Довідка ВН: ЗАЄЦЬ Андрій Михайлович. Народився 13 липня 1988 року. У серпні 2014 його мобілізували, проходив навчання в Мукачеві. А вже два місяці потому Андрія відправили в АТО. Планував весілля. Загинув 23 липня біля станиці Луганської. Машина вояків, а їх було семеро, потрапила під обстріл.

Свого Героя зустрічала вся Волинь. Односельчани вийшли на дорогу, утворивши кілометровий людський коридор, щоби віддати шану.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Війна, яка забирає життя, - це та тема, яка з дитинства бринить мінором в душі Олени

Сітовської – звичайної сільської жінки, котра після важкої зміни на хлібопекарні чи щоденних господарських турбот завжди знаходить вільну хвилинку, аби погортати сторінки нової книги, принесеної з бібліотеки, або вилити на папері власні пережиті відчуття.

А ще наша співрозмовниця співає в церковному хорі, тож з радістю поспішає на недільні служби Божі, які допомагають їй віднайти життєву рівновагу, пізнати істинний зміст буття та призначення жінки на землі.

Тетяна БОЯРИН