Спецвипуск. Сільськими дорогами: Бортятин. Тут жив Антонич!

23 Серпня 2016, 11:10
5667 Джерело: upload.wikimedia.org

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами», але сьогодні у нас спеціальний випуск.

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка, Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в ІванівціСоколіЛинівціНемирі ДоросиняхКопачівціЗалісцяхРудці-КозинськійЛюбче та Козин.

Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам незвичну мандрівку дорогами одного з сіл Лемківщини. Цікаво? Читайте далі))) А ми бажаємо вам гарного дня та приємних вражень від прочитаного! Ну що ж, вперед!

*************

 

Зовсім нещодавно мені вдалось побувати в місці, де проживав відомий український поет – Богдан Ігор Антонич (хто не знає – Вікіпедія допоможе). Поет-містик, в віршах якого кожен знайде щось собі до душі. Народився він на Лемківщині, в селі Новиця, і зараз це територія Польщі. Батько поета був греко-католицьким священником, якого відправили служити на Львівщину, сюди, за 50 км від Львова – в село Бортятин.

Батько Антонича був досить соціально-активною людиною, після переїзду у 1926 році, саме він побудував тут школу, церкву та крамницю, яких тоді в селі не було. Місцеві мешканці до сьогодні з величезною вдячністю згадують батька поета і навіть зі словами: «якби не Антонич, то не було б Бортятина». До сьогодні збереглась хатина, де проживала сім’я поета, тепер тут функціонує музей-садиба Богдана-Ігоря Антонича, що була створена до 100-річчя поета у 2009 році


 

І хоч бував поет у своїх батьків не надто часто (бо ж вчився у Львові, де й помер, коли йому було 27 років), але саме у Бортятині народжувалась його неповторна і атмосферна поезія. Тільки тут я зрозумів що мав він на увазі, коли писав «...село у вільхах і ліщині, де на дахах червона черепиця...». Справді, як і сто років тому тут навіть на новобудовах роблять дахи червоним, а на старіших хатках залишилась ще мабуть та, про яку він і писав. А ще тут стають зрозумілі і інші слова поета: «...ріка мов пояс, лісу смуга, мов повінь трави піднялись...».

Навколо села, справді як пояс, тече невеличка річечка, яка називається Глинцем, поруч купка лісу і багато-багато різнотрав’я. І як майже сто років тому тут «...корови моляться до сонця...».  Словом – тут все дихає отією сільською містикою, яка так відчутна в поезії Антонича.


 

Село, до речі, досить велике, розкидане хаотично, рівних вулиць як таких практично немає. І у день коли я тут бував (а це було свято Спаса) людей я теж майже не зустрів на вулиці, допоки не закінчилася церковна служба. Слід сказати, що церков тут є декілька. Одна з них, власне, якраз реставрована Антоничівська, з древньою столітньою дзвіницею. Щоб дістатися до музею-садиби поета, треба пройти через все село, а це кілометри зо три, без перебільшення. Поруч з будинком якраз і стара церква, і стара школа. А сам музей захоплює своєю простотою і пишністю водночас.


 

У музеї, на жаль, практично жодних оригіналів, які якось причетні до родини Антоничів, немає. Лише кілька фотографій. Основна ж експозиція побудована на побуті Бортятина і Лемківщини (бо ж Антонич народжений в тому краї) того часу, а також становленні тут греко-католицької церкви, уособленням якої був батько поета отець Василь. Є в експозиції також багато сучасних мистецьких творів присвячених Антоничу, видання поезій (навіть одне прижиттєве видання). Хоча загалом – саме село Бортятин і є музеєм поета і його родини. Тут відбуваються також різні мистецькі та поетичні заходи, діє шкільна поетична студія до якої долучаються школярі.


 

Екскурсовод, що мене супроводжував, каже, що спочатку місцеві сприймали ідею створення музею і його діяльності як щось непотрібне, а тепер допомагають чим можуть і є частими гостями на всіх заходах, яких тут, знову ж таки, не бракує. Досить цікавий говір в місцевих, навіть в молоді. Подекуди навіть важко було порозумітися. Але надзвичайно привітні люди тут. Бортятин вважається одним з найбільших сіл в околиці. Тут проживає близько трьох тисяч населення. Зараз тут побудували нову школу (досить сучасну) поруч із старою.


 

Слід сказати, що Богдан Ігор Антонич був єдиною дитиною в сім’ї. Після його смерті в 1937 році, батьки проживали в селі самі. Коли прийшли «совєти» Антоничі зазнали гонінь і доживали віку у вкрай складних умовах. Батько помер у 1947 році, а мати у 1953 р. Місцеві мешканці поховали їх поруч і доглядали до нашого часу могилу. До речі, я був здивований тим фактом, що є ще хай хоч і не прямі, але все ж нащадки Антонича. Зокрема, у Львові зараз проживає і часто навідується в музей Бортятина, двоюрідний племінник поета.


 

Йдучи з села я був приємно вражений, на скільки відповідає атмосфера села настрою віршів Антонича. Це ж треба так вміти передати все через слова. І до речі, зовсім прості слова, зрозумілі всім. «Росте Антонич і росте трава...». Далі буде.

Сергій Янішевський

Коментарі
27 Серпня 2016, 12:02
Що не будь ...
27 Серпня 2016, 12:28
Прийшли "совєти" і таких убогих як Янішевський образованію навчили а то ходив би в кірзачах з деревяною сохою а влада жидовська вже б тоді була.короче якось так.
02 Вересня 2016, 23:40
Як нема, що писати, то краще змовчати. Але ж натура не дозволить. Треба обов язково якусь срань написати, що полити гім..м. Купи собі кірзячки і ходи.
Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024